Час йде та не шкодує нікого. Наші колись молоді батьки стають старшими, а з віком до них чіпляються різні хвороби, проблеми та незгоди. Саме тоді вони потребують наших опіки, турботи та розуміння.
Та чи всі діти розуміють, що мають допомогти людям, які їх ростили? Особливо це вжако зрозуміти тим, в кого завжди багато проблем, що тиснуть на людей, своєю кількістю та важкістю. Тоді такі люди прогинаються під тиском проблем та починають позбуватись всього, що робить їхнє життя важчим. Так хотів вчинити Артем з рідним батьком.
В Артема було повно проблем, які не давали йому і хвилини спокою. Як завжди — це проблема грошей. Їх надто мало. Артем працює сам, його дружина займається сином Сергійком, якому п’ять рочків і не хоче поки працювати. А тут ще й хворого батька довелось забрати до себе в маленьку двокімнатну квартиру.
І все б нічого, якось би витягнув себе з тих проблем. Але є дружина, якій вельми не подобалось, що треба витрачати час і гроші на хворого свекра. Та чи вона розуміла, що це батько її коханого чоловіка? Навряд. Її цікавило лише їх спільне життя, а як там батько чоловіка — байдуже. Вона, в своєму роді, та ще егоїста.
Тому вона і наклювала Артему мозок так, що той погодився відвезти батька в будинок для літніх людей. Там про нього будуть дбати та завжди піклуватимуться, а для Артема і його сім’ї буде легше жити без такої обтяжуючої обставини.
Коли були зібрані речі батька, Артем взяв з собою і маленького сина, щоб не було нудно їхати назад. По дорозі старенький батько зрозумів, що відбувається. І від цього йому так гірко на душі стало, що аж плакав тихенько старий. Але нічого проти не міг сказати. Думав, що сину краще знати, як вчинити. Та й що старий і немічний чоловік міг зробити? Нічого.
Коли Артем з Сергійком вже повертались в машині назад додому, маленький хлопчик запитав у Артема:
– Тату! Тату! А ти маєш адресу і номер будинку, де тепер живе дідусь?
– Що? Звісно знаю, але… Для чого вони тобі?
– Коли ти станеш стареньким і хворим, як дідусь, то я тебе теж туди відвезу! Там ж весело! Стільки людей стареньких, вам буде не нудно!
Тоді Артем різко загальмував. Для нього слова сина стали осяйними. Невже та сама гіркота в душі, яку він щойно відчув, почувши слова Сергійка, відчував і його батько всю дорогу до будинку для літніх людей? Чи хоче Артем, щоб з ним вчинили так само, як він вчинив з власним батьком? Ні. Точно ні!
Саме тому Артем розвернувся та швидко поїхав назад, щоб забрати батька з того місця. Він не хоче так чинити з найріднішою людиною, яка в нього є. А з дружиною якось розбереться. А якщо треба, то і на місце поставить. Але батька не покине. Нізащо!
