Кілька днів наша донечка Анюта не ходила в садочок, тому що хворіла, залишити не було з ким, тож ми з чоловіком по черзі відпрошувалися з роботи. Того дня я пішла на роботу, а Андрій залишився з донечкою. В обідню перерву вирішила зателефонувати, щоб дізнатися як у них справи. Слухавку взяла Анюта.
– Татко зайнятий, він з Вікою у спальні п’є чай. – повідомила вона мені.
Я такого не очікувала почути, яка ще Віка, який чай. У нас немає знайомих Віків. Тож відпросилася з роботи та помчала додому, за десять хвилин була вже під дверима. Ну думаю зараз я вам влаштую чайну церемонію. Відкрила тихо своїм ключем двері йду на кухню нікого нема, йду до вітальні та побачене мене ошелешило.
Мій двометровий чоловік в незрозумілій позі сидить за маленьким дитячим столиком, на дитячому стільчику, а навпроти нього сиділа нова Анюткина лялька яку вона назвала Вікою. А донька перед ними розкладала свій іграшковий сервіз.
– О, мама прийшла. – весело прощебетала донечка. – Мамо, ти будеш з нами пити чай з татком і Вікою?
Та я від сміху не могла й слова вимовити. Коли розповіла Андрієві то сміялися ми вже у двох. Тепер часто згадуємо той випадок. Чоловік говорить, що ні на кого мене не проміняє, ну хіба, що з Вікою піде чаю попити.
