Так сталося, що матір від нас відійшла в інший світ, коли мені було всього лиш вісім років, а братикові на два роки менше. Тато почав заглядати в чарку. І що день, то більше. Ми на це не мали впливу. Наші сльози лишень дратували його, і він почав нам погрожувати кулаком. Його очі в цю мить наливалися кров’ю. Тому, коли появлявся тато, ми намагалися забитися в квартирі в якийсь куточок, щоб не попадати татові на очі.
Тато забув, що ми потребуємо хоч якоїсь їжі. Слава Богу нами заопікувалася старенька бабуся, яка намагалася щодня принести нам зварену кашу. Це була чи не єдина страва, яка нас трохи підживлювала. Коли бабусі не було, то я виходила до хлібного кіоску і просила їсти. Добрі люди змилостивлювалися наді мною і купували булку, яку я ділила з братом.
З кожним днем тато опускався все більше і більше. Часом навіть не повертався на ніч додому. Але так нам було навіть спокійніше.
Згодом не стало бабусі. На цей час я вже навчилася готувати кашу з пластівців, яку ми дуже любили. Правда, не завжди в нас вдома була ця каша. Нам почали допомагати трохи сусіди.
Одного разу тато повернувся додому досить рано. І, як мені здалося, в цей день він не був п’яним. Вів себе дуже незвично. Попросив нас підійти до нього, але ми боялися і тихенько сиділи в кухні за столом. Тоді тато підійшов до нас. Ми з переляку обоє забилися в куточок. Він не став підходити ближче. Лишень сказав, що якийсь час його вдома не буде, а потім у на все налагодиться. Просив, щоб я пригледіла за братом. Тремтячою рукою поставив на стіл гроші і пішов. З того часу ми його не бачили.
Сусіди затривожилися з цього приводу, звернулися до соціальної служби. Однак я на всі питання чужих людей відповідала, що тато приходить дуже пізно додому і йде, коли ще темно, на роботу. Так від нас відчепилися. Я боялася, що нас заберуть до дитячого будинку, куди ми не хотіли йти.
Грошей, які нам залишив тато вистачило, на хліб і каші більш як на два місяці. Одежею нас забезпечували сусіди. Часом підкидували також деякі продукти.
Без тата ми прожили три місяці. А потім він, як і обіцяв, прийшов одного чудового дня. Тато дуже змінився за цей час, наче помолодшав. Очі світилися теплом. Я була дуже щаслива, що тато зумів взяти себе в руки. Як добре, що я йому повірила тоді, коли він йшов від нас.
