Мої батьки розійшлися, коли мені було 13 років. Пам’ятаю постійні сварки, взаємні звинувачення в невірності, згадування давніх образ. Ніхто не звертав уваги на мене, як мені було боляче і важко.
Нарешті вся ця процесія закінчилася офіційно. Батько просто пішов, залишивши нам двокімнатну квартиру й машину. Пішов жити до своїх батьків, в них був великий приватний будинок у середмісті. Скільки себе пам’ятаю, мама з дідусем та бабусею взагалі не спілкувалася. Ще й тата постійно доймала тим, що він фінансово допомагає їм.
Коли тато пішов, я відчула, що мене зрадили одразу дві найближчі людини — мама і тато. Мене ніхто не запитав, як я хочу далі жити, з ким. Я змушена була звикати до нового життя.
Мама довго сама не була, знайшла собі кавалера і невдовзі народила мені сестру. А кавалер зник кудись ще на перших місяцях маминої вагітності. Ми стали жити втрьох.
У тата один за одним пішли з життя мої дідусь та бабуся. Саме тому він порахував, що його в Україні більше нічого не тримає, знайшов роботу за кордоном і виїхав туди жити на постійній основі. Нещодавно я дізналася, що у нього там з’явилася нова сім’я. А великий будинок, в якому жив він і бабуся з дідусем — тепер мій. Тато переписав його мені.
З того часу у мене круто змінилося життя. Я закінчила університет, влаштувалася на чудову роботу. Ще через якийсь час познайомилася з хлопцем і невдовзі ми зіграли весілля. В честь цього тато подарував мені велику суму грошей, щоб я зробила у своєму новому домі гарний ремонт і будувала там своє щасливе сімейне життя. І я послухала його слушної поради. Разом з чоловіком ми повністю змінили цей будинок, зробили його сучасним і комфортним.
Звісно, мама була свідком всіх цих змін у моєму житті, але свого носа до нас взагалі не пхала. Проте, нещодавно вона завітала в гості, щоб поглянути, як ми живемо. Відтоді, вона стала приходити до нас все частіше. Мій Ігор це не дуже полюбляв, бо мама вдавала, ніби його не існує. Вона зовсім не хотіла з ним познайомитися ближче, дізнатися, який він. Розмовляла вона тільки зі мною.
І ось, одного дня, вона покликала мене до себе, бо треба було щось дуже важливе обговорити. Ми сіли на кухні й мама сказала, що вона з сестрою переїде жити в мою хату, а ми з Ігорем можемо пожити в її квартирі. Мовляв, Ігор дуже підозрілий і ще не знати, що у нього на думці. Може, він аферист і хоче відібрати в мене такий шикарний будинок. А потім мама сказала те, заради чого власне й почала цю розмову: “І взагалі, ти ще надто мала, щоб володіти такими хоромами”. Ігор тут був ні до чого, їй треба було тільки привід знайти, щоб собі хату забрати.
Я сказала їй, що нічого з того, що вона мені порадила, я робити не буду. Цей будинок — подарунок тата і він сказав, що я можу розпоряджатися ним, як захочу. Я встала й вийшла, а мама мені навздогін крикнула, що я така ж дурна, як батько і, щоб потім до неї плакати не прибігала… І як з нею після цього спілкуватися? Її ж турбую не я, її рідна донька, а мій спадок!
