Оксана Юріївна готувала вечерю. Віктор Михайлович сидів поруч, розмовляли. Чекали поки прийде син додому, будуть вечеряти. Двері відкрилися:
– Тату, мамо, привіт. Вийдіть, я вас познайомлю.
– Із ким, синок, – говорить Віктор Михайлович, – ми всіх твоїх друзів знаємо.
А самі з дружиною виглядають із кухні. Замовкли. Перед ними стояла дівчина. Майка і пупка не закриває. Шорти, якщо то шорти, а не спідня білизна. Вона стоїть, кліпає накрашеними віями.
– Анжела, – говорить.
– А я Віктор Михайлович, і мама Оксана Юріївна. Проходьте на кухню, вечеряти будемо.
– Ні, тату, ми з Анжелкою поспішаємо на тренування, вона в мене спортсменка.
– А що то за квіти у твоєї дівчини на руках і на нозі, – говорить Віктор Михайлович, не соромлячись, що дівчина поруч і все чує. Але вона відповіла:
– Наразі така мода. А в мене ще й виступи. Тому виглядає креативна.
Батьки переглянулися. Що за мода? Наколки наколоті, яка краса?
– А коли не модна буде, тоді що робити? – не заспокоювався Віктор Михайлович.
– Така мода буде завжди, – відрізала Анжела.
– Тату, мамо, не ображайтеся, але нам і справді потрібно йти. Анжелка запізнюється. Наступного разу обов’язково повечеряємо.
І вони вискочили за двері. Батьки переглянулися. Що то було? Від яких пір у їхнього Євгена такі дівчата. Адже дружив із Ніною з сусіднього під’їзду. Думали, що вони й тепер разом. А виявляється ні. Наразі якась Анжела закрутила хлопцю голову. Поки Оксана Юріївна роздумувала над відносинами сина, Віктор Михайлович випив чарку горілки та вже закусував. Дружина розвела руками, що це він робить?
– Стрес знімаю, – кинув чоловік і продовжував вечеряти.
Оксана Юріївна сіла поруч. Їсти перехотілося. Ну і молодь пішла, ніякого сорому. Стоїть майже гола. Мода в них.
