— Тату, знайомся, це моя майбутня дружина і твоя невістка — Варвара! — сяяв з радості Борис.

Тату, познайомся, це моя майбутня дружина і твоя невістка, Одарка! хвилювався від щастя Борис.
Хто?! з подивом перепитав професор, доктор наук Роман Тимофійович, оглядаючи дівчину. Якщо це жарт, то він не дуже вдалий!
Чоловік критично розглядав нігті на руках “невістки”. Йому здавалося, що ця дівчина не знає, що таке вода з милом під нігтями вїлася темна земля.
«Господи! Як добре, що моя Лесюня не дожила до такого сорому! Ми ж з матірю старалися виховати Бориса з найкращими манерами», пронеслося в голові Романа Тимофійовича.
Це не жарт, тату! викликливо відповів Борис. Одарка залишиться жити з нами, а через три місяці ми одружимось. Якщо ти не підтримуєш мене, впораємося без твоєї участі!
Вітаю! щиро посміхнулась Одарка і впевнено пройшла на кухню. Тут пиріжки, малинове варення, сушені опеньки перебирала вона продукти, виймаючи їх з потертої полотняної торби.
Роман Тимофійович похолов, коли побачив, як Одарка забруднила сніжнобілу, ручно вишиту скатертину розтеклим варенням.
Борисе! Схаменись! Якщо ти робиш це на зло мені зупинися Це вже занадто! З якого села ти припер цю неотесану? Я не дозволю їй тут жити! закричав професор.
Я люблю Одарку. Вона має законне право жити на нашій площі! з іронією у голосі відповів хлопець.
Роман Тимофійович зрозумів, що син просто знущається з нього. Втомлено, не кажучи більше нічого, пройшов у свою кімнату.
Загалом стосунки з сином останнім часом різко погіршились. Після смерті матері Борис зовсім перестав слухати батька, кинув університет і загубився у розгульному, легковажному житті.
Роман Тимофійович усе сподівався, що син стане іншим, таким як був до нещастя розважливим і добрим. Але що далі то більше Борис віддалявся. Ось і сьогодні пригнав додому цю дівчину із села, знаючи, що батько ніколи не схвалить такого вибору.
Борис та Одарка незабаром одружилися. Роман Тимофійович навідріз відмовився бути на весіллі. Його душу шматувала образа місце прекрасної господині й матері Лесі зайняла ця проста дівчина, яка толком слова не звяже.
Одарка наче й не помічала зневаги свекра, завжди намагалася догодити, та лише дражнила його ще більше. Чоловік не бачив у ній нічого доброго, тільки неосвіченість і сільське нехлюйство
Борис не витримав довго роль зразкового чоловіка невдовзі почав знову гуляти й пити. Батько чув їхні сварки й, у глибині душі, лише радів, думав: ось-ось Одарка назавжди піде з хати.
Романе Тимофійовичу! одного дня забігла заплакана невістка. Борис хоче розлучення, більше того, він виганяє мене з дому Я чекаю дитину!
По-перше, хто ж тебе на вулицю жене? Їдь у своє село, там і залишайся. Вагітність не дає тобі права жити тут після розлучення. Пробач, але я не буду втручатися у ваші справи, вимовив чоловік, і в душі зрадів, що нарешті позбудеться навязливої Одарки.
Одарка у розпачі збирала речі. Не розуміла чому свекор її так зненавидів, а Борис кинув як бездомне цуценя? Хіба ж вона винна, що народилась у селі? Душа та почуття ж теж мають значення
***
Минули вісім років Роман Тимофійович доживав віку в будинку для літніх людей під Києвом. Старість дала про себе знати з кожним роком чоловік слабнув. Борис скористався цим, швидко влаштував батька, щоб не морочитись доглядом.
Старенький змирився іншого виходу не було. За все життя Роман Тимофійович прищепив тисячам учнів любов, повагу, доброту й досі отримував листи з вдячністю А от сина людьми зробити не зміг.
Рома, у тебе гості, повідомив сусід по кімнаті, повернувшись з прогулянки.
Хто? Борис? вирвалось у дідуся. Хоч глибоко розумів син більше не прийде, надто вже сильна його образа.
Не знаю, хтось крикнув черговій, щоб тебе покликати. Чого сидиш біжи, дивись! підбадьорив сусід.
Він взяв палицю і повільно рушив з кімнатки. Спускаючись сходами, по голосу впізнав її хоча не бачив уже багато років.
Добрий день, Одарко сказав тихо, опустивши очі. Мабуть, ще відчував вину за ту щиру дівчину, за яку не став заступитись колись.
Романе Тимофійовичу?! здивовано сказала румяна жінка. Ви так змінились Захворіли?
Трохи сумно посміхнувся він. Ти як сюди потрапила? Хто сказав?
Борис розповів Знаєте, він зовсім не хоче спілкуватись із сином. А хлопчик постійно проситься то до тата, то до дідуся. Ваня не винен, що ви його не визнаєте. Дитині не вистачає рідної сімї. Ми ж із ним лишились самі дрібно трусилася вона. Пробачте, може, даремно я це все
Зачекай! попросив старий. А який вже Ванечко? Памятаю, ти фото присилала, тоді йому три рочки було.
Він тут, біля входу. Позвати? нерішуче спитала Одарка.
Авжеж, дочко, клич! зрадів Роман Тимофійович.
У хол зайшов русявий хлопчик точна копія Бориса. Ваня невпевнено підійшов до дідуся, якого бачив уперше.
Вітаю, синочку! Який же ти великий розчулився старий, обіймаючи онука.
Довго гуляли вони золотою осінньою алеєю парку біля закладу. Одарка розповідала про нелегке життя, про те, як рано померла її мати, і як усі тяготи взяла на себе молода жінка.
Пробач мені, Одарко Я винен перед тобою. Все життя вважав себе розумним, освіченим, а лише зараз зрозумів: людей потрібно цінувати не за дипломи, а за щирість і серце, зізнався старий.
Романе Тимофійовичу, ми маємо пропозицію, нерішуче усміхнулась Одарка. Поїдьте з нами! Ви самотній, ми теж вдвох з Ванею. А хочеться, щоб поруч були свої
Діду, поїхали! Будемо на рибалку ходити, по гриби в ліс У нас у селі дуже гарно, хата велика! благав Ваня, міцно тримаючи руку дідуся.
Поїдемо! посміхнувся Роман Тимофійович. Я багато втратив у вихованні Бориса. Сподіваюся, що зможу дати тобі те, чого не дав синові. Тим паче, в селі я ще не був. Може якраз і вподобаю!
Точно вподобаєте! засміявся Ванюша.