Богдан та Іванка були з неблагополучної родини. Батька у них не було. Напевно, він і був десь, однак вони його ніколи не бачили. Проте завжди чекали, що в один прекрасний день двері відчиняться і в їхню занедбану хату зайде тато і врятує своїх дітей від усіх бід.
Їхня мати Галина безпробудно п _иячила. Вона могла залишити дітей на декілька днів голодними і піти в невідомому напрямку. Богдан та його маленька сестричка виживали, як могли. Добре, якщо залишався вдома хліб.
Одного разу їхня сусідка почула, що діти невтішно плачуть. На дверях їхньої хати висів з амок. І висів він там уже більше тижня. Жінка викликала поліцію.
На виклик приїхав правоохоронець Дмитро Данилович. Йому вдалося відчинити двері будинку. Коли він ступив на поріг, за голову взявся. Як могла горе-мати запустити так своє житло? По всьому периметру хати були розкидані пляшки, всюди бруд. На столі – гора немитого посуду і цвілий хліб. Стіни чорні, де-не-де зверху висіли обдерті шпалери. У стелі – величезна дірка, з неї капала вода, бо надворі йшов дощ. Діти підставили миску, щоб стікало у неї, а не на підлогу, на якій вони спали.
– Татусю, як же довго ми чекали на тебе! – до поліцейського підбіг обідраний хлопчина і міцно обійняв чоловіка. За ним підійшла і дівчинка. Її очі були повні сліз.
– А ти справді наш тато? Погодуєш нас? – вона щирими очима подивилася на чоловіка.
Дмитро Данилович ледве сльози стримав. Він обійняв дітей і відніс їх до машини. Там було чистіше і тепліше, ніж у будинку. Нагодував братика та сестричку їжею, що приготувала на обід його дружина.
Невеселим повернувся чоловік додому. Про цей випадок розповів дружині Тамілі. Вона заплакала: “Як так можна?” З чоловіком виховали трьох чудових діток, тож серце стискалося у грудях…
Наступного ранку Таміла з Дмитром купили печива, фруктів, деякий одяг і поїхали відвідати діток з неблагополучної сім’ї у притулок. Жінка зрозуміла, що незважаючи на тяжке дитинство, братик з сестричкою не стали озлобленими на життя, були слухняними і добрими.
Через місяць чоловік з дружиною вирішили питання з усиновленням діток. Тепер Богдан та Іванка живуть у повноцінній родині. Мають ще двох братиків та сестричку, щоправда, вони більш доросліші.
Дітки в усьому допомагають своїй новій мамі й татові, слухаються, шкоду не роблять. Вони розуміють, що Таміла і Дмитро врятували їх від сірих стін інтернату. А тепер й для них настало щасливе та безтурботне життя.
