Захаре, знову прийшов зі школи в дірявих штанах? докоряла мати синові. Знову бився, і, мабуть, із Миколкою? Ну скільки можна вам ворогувати? Ви ж однокласники!
Так, мамо, знову з Миколкою, важливо відповів син. Але я його переміг. Він перший почав, каже, що Олеся дружить тільки з ним. Ну почекаємо погрозив кулаком у вікно тринадцятирічний хлопчина.
Миколці цього разу дісталося, хоча минулого разу він побив Захара нечесно, підступно підставив підніжку, той впав, а Микола навалився зверху. З дитинства хлопці змагалися за увагу гарненької Олесі, їхньої одноклаласниці. Вона ж, до речі, прийшла додому розлючена й у відповідь на мамині запитання буркнула:
От знову Захар з Миколкою побилися, і тепер у Миколи синє під оком. А в Захара штани на колінах розірвані мати йому вліпить, так йому й треба! Ну чого він чіпляється до Миколи? І чому той повинен битися, щоб Захар відчепився від мене? Мені він не подобається
Доню, таке в житті було, є і буде, сказала мати. Дівчина завжди стоїть перед вибором кого їй більше до вподоби. А хлопці? Ну, вони кулаками правду вияснюють. Вона зітхнула, турбуючись: дочка дорослішала, і скоро справді доведеться вибирати.
Мамо, мені Захар не подобається! Я йому вже тисячу разів казала не подобається мені цей очкарик! Микола кращий жвавіший і гарніший. Ніколи в житті Захар мені не сподобається! Ніколи!
Ох, доню, ніколи не кажи «ніколи». Життя такі сюрпризи підкидає, що й не снилося. Хто знає, яку долю тобі призначено?.. похитала головою мати.
Мамо, яка тут доля? Я просто Миколу люблю більше, ну невже незрозуміло?! обурилася Олеся, але мати вже думала про своє.
Шкільні роки добігали кінця. Олеся й надалі дружила з Миколою, а Захар мовчки страждав. Він розумів, що зовнішністю програє супернику, і вони вже не билися. Захару було ясно: Олеся обрала не його.
Ввечері Олеся з Миколою гуляли й мріяли.
Знаєш, Миколо, я хочу велику родину. Одружимося і в нас буде круглий стіл, щоб усі вміщалися! А ще я працюватиму в школі знаєш, я ж у педагогічний інститут збираюся. А влітку всі разом поїдемо на море! щасливо посміхалася Олеся, схиливши голову йому на плече.
Микола мовчки слухав, але не погоджувався:
Олесю, це добре, звичайно, але тоді мені доведеться впадати, щоб усіх прогодувати. Я ж буду втомлюватися яке вже тоді море?
Та я ж теж працюватиму! Наших зарплат вистачить, переконувала вона.
Ще чого? Ти сидітимеш вдома, дітей виховуватимеш і чекатимеш мене з роботи, рішуче заявив Микола.
Це ще чому?! здивувалася дівчина.
Бо ти жінка, твоє місце вдома. Чоловік голова родини, запамятай: що скаже, так і буде.
Олесі ця розмова не сподобалася. Вона, щоб не сваритися, пішла додому, махнувши Миколі рукою. Той лише дряпнувся в потилицю: «Невже щось не те сказав?»
Біля її хати Олесю чекав Захар із червоною трояндою в руці.
Привіт, це тобі.
Олеся сердито сопнула:
Захаре, ну що тобі від мене треба?! Одступись! Невже незрозуміло я обрала Миколу!
Тому що ти мені дуже подобаєшся. Візьми квітку Але дівчина не взяла й пішла.
Вранці, вийшовши з дому, вона побачила ту саму троянду на порозі. Хоч і сердилася, але взяла її.
Яка гарна Навіть не зівяла, подумала вона.
Після цього Захар більше не підходив, але іноді клав троянду на поріг. Олеся знала, від кого вона. Довгастий очкарик їй не подобався, але глибоко в душі їй було приємно від таких романтичних же
