Ранок у Оксани та Сергія почався з хаосу вони проспали будильник. В квартирі стояв шалений гармидер: обидва поспішали зібратися на роботу, а ще треба було зібрати малого Славка в дитсадок.
Сергію, забереш Славка сьогодні? крикнула Оксана, натягуючи штани і одночасно запихаючи змінний одяг малому в рюкзак.
Добре! озвався Сергій. Ти не бачила мої ключі?
Які ключі, ти смієшся? роздратовано відповіла Оксана, випалюючи поглядом кімнату в пошуках телефону. Нарешті, знайшовши мобілку, позвала сина, але той і далі ганяв іграшкову машину по килиму, не зважаючи на метушню.
За пять хвилин вони вже були під дитсадком. Застібка на курточці Славка вперлася, малий скиглив.
Мамо, я не хочу в садок! Славко зібрався заплакати, морщить носа, стиснув кулачки.
Сину, ну давай без істерик Ми спізнюємось! Оксана намагалася тримати себе в руках, але голос тремтів. Вона присіла поруч, обійняла малого, змушуючи розслабитись. В садку тебе друзі чекають, іграшки, нова казка ти й не помітиш, як я прийду забирати!
Але Славко вперто не хотів заходити. Зявилася вихователька, привітно усміхнулася до Оксани, взяла малого за руку.
Не хвилюйтеся, Оксано Сергіївно, ми до нього знайдемо підхід! сказала вона. Славчику, ходи, тебе Владик вже чекає!
Оксана видихнула, але серце стискало від нервів. Вона подивилась на годинник: уже десята хвилина на девяту! Вийшла на двір, хутко дістала з сумки телефон, щоб подзвонити клієнтці і попередити про затримку і раптом Телефон був не її. Вони з Сергієм вранці переплутали апарати однакові чохли, той самий яскраво-синій колір, ще й паролі ідентичні.
Ну просто чудово пробурмотіла скрізь зуби, намагаючись збагнути, як вийти з ситуації. Мабуть, треба подзвонити Сергію на свій номер і попросити надіслати контакти.
Не встигла вирішити, що робити, як телефон завібрував висвітилось нове повідомлення:
Дімон: «Як із тією дівчиною зі спортзалу? Дала свій номер?»
Оксана заклякла. Її пальці самі відкрили переписку.
Дімон: «То ти вже її зламав, га?»
Сергій: «Ага, дала номер. На ці вихідні у мене домовилися.»
Оксана читала рядки заново і заново. Це мало статися у ці вихідні… Саме тоді, коли вона планувала відвезти Славка до мами у Лубни і залишитися у неї на ніч.
Господи прошепотіла вона, серце калатало. Краще б не знала О ті парні чохли
Їй неймовірно важко було робити вигляд, що нічого не сталося. Кожен погляд на чоловіка став новим болючим випробуванням. Залишалось три дні до суботи, а Оксана вже бачила себе в іншій реальності у власних роздумах, що їй робити далі. Можливо, вона щось переплутала? Може, це непорозуміння? Але слова: «На ці вихідні. У мене», не йшли з голови.
Сергій поводився, як завжди: дбайливий, лагідний, допомагав з вечерею, укладав Славка спати. Увечері питав про її день, жартував, як раніше. Оксана вдивлялася в його обличчя, шукаючи ознаки брехні чи докорів та нічого. Жодного натяку. Це лякало ще більше.
У середу вони разом дивилися українське кіно. Сергій обійняв її за плечі, як колись. Оксана мало не розплакалась вона відчувала його обійми чужими, а кожна ніжність тепер була як фальш. В голові калатало питання: ким їй тепер бути?
У пятницю, коли Славка поклали спати, Оксана задумливо крутилась біля раковини. Сергій підійшов ззаду, обійняв її і прошепотів:
Ти якась зажурена, кохана. Все гаразд?
Вона застигла аж холод по спині.
Все нормально Просто на роботі важко, втомилась, напевно.
Зрозумів, тихенько відповів він, цілуючи в маківку.
Тієї ночі, коли Сергій заснув, Оксана тихесенько вийшла у ванну, замкнула двері, пустила воду щоб не було чути її голос і стиха заридала.
За що? Чому зі мною так?… шепотіла в пітьмі. Мокрі сльози текли по щоках, а думки плутались. Її усе розривало на частини: як діяти? Говорити чи йти? Брехати далі чи рятувати все, що було? Луною у вухах звучали уривки переписки
Лише одне залишалося очевидним до ранку треба знову надягти маску, витримати день і бути готовою до всього.
В суботу вранці Оксана відвезла Славка до матері у Лубни. Кожен рух давався важко, ніби йшла крізь тиньк. Мама зустріла на порозі:
Оксанку, ти не своя! Щось сталося?
Оксана нервово усміхнулась, сховавши тривогу, здавала голос легким:
Та ні, мамо, все гаразд. Я просто хочу Сергію сюрприз зробити Вона швидко поцілувала сина в лоба і майже втекла, ледь стримуючи сльози.
У машині її трусило. Голову розривали думки: а може, Сергій дійсно лише побалакає з другом? А якщо вона помилково домислила? Але ж в переписці все написано.
Вона не знала: хотіла одночасно впіймати чоловіка на брехні й у глибині душі молилась, щоб усе виявилося непорозумінням. Думки закручувались з такою швидкістю, що хотілось вирватися із власного тіла.
Підїхавши до будинку, Оксана довго сиділа в машині, згадувала щасливі моменти: як Сергій її смішив у кухні, як гуляли в парку з малим, як ввечері дивились фільми впригорщу. Думки ганялися одна за одною, вона відчувала: кожна секунда тут це маленький шматок колишнього щастя. Перед бурею затишшя.
Зібравшись, Оксана піднялася до квартири, тримаючи ключ у тремтячій руці. Коли увійшла, у коридорі стояла напівтемрява, а з кухні долинав сміх, приглушені голоси жіночий і чоловічий. Серце мало не вискочило.
«Ось і все», подумала вона. Все сталося.
Вона царським кроком іде вперед, тіло ніби не слухняне. Підходить до кухні. Серце шалено гупає.
Сергію? прошепотіла. Голос звучав глухо, відсторонено.
Сергію?! гукнула голосніше, ніби чужий.
Ніхто не відповів. Оксана увійшла І побачила: за столом сидять чоловік і дівчина. Та чоловік це не Сергій. Це був Діма, найкращий друг Сергія.
Діма зиркнув, розгублено заговорив:
Окс Це не те, що ти подумала!.. Я Ти ж знаєш: в мами жити з коханою дівчиною не варіант Де ще, як не у Сергія?
Оксана стояла, не розуміючи до кінця, що діється. Плакала, сміялася водночас.
Я зрозуміла, Діме шепотіла, ледве стримуючи сльози. Я піду.
Вона повільно вийшла з квартири. На вулиці прохолодний повітряний вітер обпік щоки, душа тряслася. Вона дістала телефон (цього разу справжній), пальці ледь не втрачали відчуття, але вона набрала чоловіка.
Алло озвався Сергій, і вона не знала, що сказати. Зрештою, тихо, з надривом:
Я тебе люблю Дуже Дуже
Крізь сміх і сльози, не в змозі звязати речення, усе, що вдалось це зізнатись у любові. Уся напруга, всі страхи усе вирвалось назовні. Вона прошепотіла:
Я була вдома Там Діма
А, все ясно Пробач, не переймайся, кохана. Я зараз в офісі. Приїжджай до мене! Будь ласка, не злись… Хіба ти не знаєш Діму? Приїдеш?
Уже їду
Оксана кинулася до авто, все, чого хотілося обійняти чоловіка.
Вони сиділи на підлозі у порожньому конференц-залі офісу, перед ними пляшка сухого закарпатського вина. Оксана поклала голову Сергієві на плече, мружила очі і тримала келих у руках.
Пробач Я не хотіла читати твої повідомлення. Я ніколи такого не робила, шепотіла вона з болем.
То мені прости, що втягнув тебе у цю історію. Треба було одразу все розповісти.
Чого він до тебе звернувся?
Бо я його друг. Бо він, той опозорився перед дівчиною.
Як?! Оксана витерла сльози й усміхнулась.
Влетів у неї біля спортзалу, облив енергетичним напоєм костюм білий, тепер синій! А далі як у 14 років: «Я не можу! Боюся! Сергію, допоможи!» тут Сергій передражнив голос Діми.
Діма мій найкращий друг, шкода, посміхнувся. Я узяв її номер, організував зустріч, а тепер він не наважується привести дівчину додому до мами. До готелю шкода гривні.
Оце Діма! розсміялася Оксана.
Він такий… З першого класу разом… Мабуть, я єдиний, перед ким він не соромиться себе такого показувати.
Ти чудовий друг, Сергію. Я ціную це.
А якщо вони ще у нас вдома? пожартувала Оксана. Я не хочу туди зараз їхати…
Сергій поцілував дружину.
Я не такий жадібний, як Діма. Ми заслуговуємо на справжній романтичний вечір.
Справді? Їдемо в готель? радісно вигукнула Оксана.
Сергій кивнув, підхопив дружину на руки й покрутив довкола. Вона сміялась, не вірячи, що кілька годин тому в душі прощалася з власним життям.
За вікнами Яремчі плавав туман, а між двома закоханими вже більше не було жодних таємниць.
