Багато залежить від долі. Часто самі люди роблять своє життя важким, але вчасно усвідомлюють, що треба пробачити, зрозуміти і полюбити. Тоді все налагоджується, і життя стає легшим. У Олени не було ні братів, ні сестер. Єдина дитина в родині, і часом їй бракувало спілкування.
Але коли Олена вийшла заміж за Андрія і дізналася, що у них буде двійня, не знала, куди подітися від щастя.
“Мої діти ніколи не відчуватимуть себе самотніми, їм удвох буде весело”, ця думка завжди гріла її серце.
Незабаром подружжя дізналося, що чекають на дівчаток, хоча Андрію хотілося сина. Але вже скоро він забув про свої мрії. Соломія та Марійка зайняли все його серце без залишку. Обидві донечки були гарненькі й схожі, як дві краплі води. Андрій дивувався, як Олена розрізняє їх за ледь помітними прикметами, яких він не бачив. Для нього це було справжнім випробуванням:
“Оленко, я не можу зрозуміти, кого щойно нагодував, а хто з донечок голодна”, а дружина, сміючись, підсаджую до нього ту, яку він пропустив.
“Як ти їх розрізняєш? Це просто неможливо! Я постійно плутаюсь: хто Соломія, а хто Марійка.”
Але незмінною залишалася лише любов до донечок він обожнював їх. Дівчатка підростали, Олена, яка цілими днями була поруч із ними, втомлювалася, не могла дочекатися вечора, коли чоловік повернеться з роботи і трохи її розвантажить. Вона мріяла про відпочинок, переддишку, бо була зовсім знесилена.
“Мені все набридло”, одного разу вилила душу чоловікові. “Не можу від них ні на хвилину відірватися, лізуть, куди не треба. Хоч би ти відпустку взяв.”
“Оленко, ти ж знаєш, зараз ніхто мені відпустки не дасть, роботи багато. Та й я один заробляю на наше життя. Хто ж подбає про наш добробут? Розумію, що тобі важко, але як можу допомагаю.”
Андрій справді після роботи забирав донечок і йшов з ними гуляти, щоб дружина трохи відпочила. А якщо погода була поганою, грав з ними у кімнаті.
Одного разу він повернувся з роботи, відчинив двері й увійшов у квартиру одразу почув голосний плач дітей. Увірвався до кімнати, а дружина спала на дивані, виявилося, що вона п’яна.
Швидко заспокоїв дівчаток, нагодував їх, вирішив поговорити з Оленою пізніше. Коли поклав Соломію та Марійку спати, нарешті заговорив.
“Олена, я не розумію, навіщо ти напилася? Діти плакали, а ти й не чула.”
“Ти нічого не розумієш. Я теж людина, мені потрібно розслабитися. Подивився б я на тебе, як би ти крутився від плити до дітей і назад. Я трохи випила, звідки ж я знала, що так швидко відключуся?”
“Я тобі вірю, Олено, але це не вихід. Вино до добра не доведе. Та й за дітьми треба пильнувати, раптом щось станеться.”
Чоловік вірив дружині вона справді виснажена, і йому треба більше допомагати. Він сподівався, що такого більше не повториться, але помилявся. Все частіше знаходив дружину п’яною, а дітей плачучими. Олена вимагала відпочинку.
“У мене дві дочки, ти розумієш, як я виснажуюся? Мені потрібно розслабитися, відпочити. Тобі легко цілий день на роботі, а я тут одна.”
Жодні розмови не допомагали. Олена пила все більше. Андрій нічого не міг зробити. Коли дівчатка виповнили чотири роки, він подав на розлучення, сподіваючись, що дітей залишать із ним, а не з матір’ю-алкоголічкою.
Але суддя вирішила інакше: одну доньку віддали матері, іншу батькові. Це була трагедія. Дівчатка плакали, розлучаючись, але вибору не було. Андрій із Марійкою переїхали до батьків у інше місто. Із Оленою залишилася Соломія.
Мати налаштовувала доньку проти батька:
“Подякуй своєму татові це він розлучив тебе з сестрою”, говорила вона плачучій Соломії.
У рідному місті Андрій влаштувався на роботу, жив із донькою у батьків, вони допомагали. Він спокійно їхав на роботу, знаючи, що Марійка під надійним наглядом. Але за Соломію боліло серце часто згадував її.
Марійка швидко прив’язалася до бабусі й дідуся, вони її дуже любили, а що ще потрібно дитині? Хоча спочатку вона часто запитувала про Соломію, з часом забула. Нове щасливе життя перекрило спогади.
А життя Соломії було зовсім іншим. Навіть поганим. Вона відчувала себе покинутою. Мати пиячила, а її “друзі” постійно тусувалися в них вдома. Деякі з них могли штовхнути її чи накричати просто так.
Соломія все частіше тікала з дому, сиділа на лавці, подалі від матері. Додому поверталася ввечері й лягала спати. З заздрістю дивилася на інших дітей у парку, за якими доглядали батьки. У школі дівчатка були гарно одягнені, а вона у старому. Часто згадувала батька й сестру.
Од
