То було біля моря
“Тобі треба відпочити, ну скільки можна працювати, Владо? На себе стала не схожа, де твій палаючий погляд, де твій веселий настрій, яким ти завжди всіх заряджала? Ну розвелася й розвелася з тим своїм” мати додала нечемне слово, “правильно зробила, і нема чого страждати.”
“Мамо, та я й не страждаю, вже рік минув, як ми розійшлися. Донька не дає нудьгувати. А взагалі моя Соломійка явно розвинена не за віком. Часто дивує своєю дорослістю, хоча їй ще й дванадцяти нема. Це все тому, що вона обожує читати твої журнали,” відповіла донька.
Вирішили з донькою махнути на море.
“Ось-ось, і Соломійці треба відпочити, вона у нас розумниця, у школі відмінниця, нехай трохи розвантажиться. Пропоную тобі поїхати з нею на море. На різні санаторії чи туристичні путівки грошей поки нема, а в приватному секторі можна пожити, я вам допоможу,” наполягала мати.
“Мамо, погоджуйся,” почула голос доньки Влада, “тим більше бабуся нам допоможе. А може, бабусю, і ти з нами?” весело додала вона. “Розумієш, мамо, вода й сонце живлять рослини, вони стають міцними й витривалими. Так само й ми з тобою наберемося сили й здоровя.”
“Господи, звідки це в тебе, Соломіє?”
“Та я ж читаю, це з бабусиних журналів. До того ж я вчуся в школі, якщо ти не помітила,” сміялася донька.
Відпустка Влади добігав кінця, і вона вже вирішила з донькою махнуть на море. Закінчивши останній день перед відпусткою, вона попрощалася з колегами:
“Дівчата, бувайте, я так рада попереду відпочинок.”
“Гуляй, Владо, засмагай, купайся та знайомися з якимось гарним хлопцем,” пожартували колеги.
Почали готуватися до поїздки. Чемодан заповнювався. Заїхали до торгового центру, купили нові купальники, шорти. Соломія від щастя співала:
“То було біля моря, вона йшла піском, а він дивився на неї”
“Доню, це ти про що? Звідки знову таке береш?”
“Мамо, читала в журналі.”
“Занадто рано тобі дорослі журнали читати, треба їх викинути,” сказала Влада.
“Мамо, ти забула ще є інтернет.”
“Я й його відключу.”
“Ну, мамо, це вже насильство над особою,” сміялася донька.
“Давай, особисто, збирай свої речі,” відповіла мати.
“Мамо, а Оленка мені заздрить їй теж хочеться на море. Вона ніколи там не була й навіть не уявляє його.”
“Зрозуміло. У них складнощі мати інвалід, батька нема. Знаю, як їм важко,” сумно сказала Влада. “Може, Оленка підросте, і їй пощастить. Тоді й поїдуть з матірю.”
“Може, але коли це ще буде,” також зітхнула донька.
Напередодні відїзду сиділи ввечері на дивані й говорили про море, коли раптом Соломія знову видала:
“Мамо, а може, ти там зустрінеш свою долю?”
“Кого?” аж підскочила Влада.
“Ну, кохання вс
