**Щоденник Марії Шевченко**
Відчинила двері, втягла важку сумку через поріг, перевела дух. А тут із кімнати почулося:
— Марійко, нарешті! Що смачненького принесла? І взагалі, де ти пропадала? Я тут уже з голоду зів’яну!
Настрій, і так не найкращий, стиснувся у колючий клубок. Зрозуміло, Тарас знову цілий день торочився на дивані перед телевізором або ганяв у танки на комп’ютері. Підлога, як була брудною, так і залишилась. І білизну, звісно, в пральку не заклав. Зате я, бачте, запізнилась — дорослий чоловік не нагодований! А гроші — вони, мабуть, самі в тумбочку народжуються!
Важко ступаючи, Марія пройшла на кухню, розклала покупки й, не переодягаючись, швидко почала збирати вечерю — їй теж їсти хотілося! Ні в чому не винні каструлі й сковорідки стали жертвами її роздратування.
Тарас слухав-слухав, як вона лютіє кухонним посудом, але потім не витримав — гуркіт перебивав навіть звук телевізора. Зі скрипом він відірвався від дивана й пішов відновлювати спокій.
— Маріє, ну що ти гуркочеш, як у кузні? Я ж навіть новин не чую!
Марія грюкнула тарілкою об стіл:
— Їж і замовкни! Гуркочу, як хочу! А в кузні ти, ледащо, відродження не був!
Тарас образився, але все ж сів і взявся за картоплю з м’ясом. Марія продовжувала щось грюкати, навіть не сіла, їла стоячи. Пита́ння дружини застало його зненацька.
— Поки ти тут диван продавив, білизну в пральку хоча б закинув?
Він розвів руками:
— Маріє, ну яку білизну? Ти жартуєш? Праця — жіноча справа, а я чоловік, я в цьому нічого не тямлю й тямити не повинен! Якщо засуну, то потім знову кричатимеш, що я синтетику знищив або пуховик на режимі для взуття прання постирав!
— Чоловік із тебе, як із мене королева Єлизавета! І, звісно, за все життя не знайшов часу освоїти ази користування пральною машинкою! — гаркнула Марія. Тарас образився вже по-справжньому.
— Маріє, ну це вже занадто! Ти дозволяєш собі зайве! Так, я розумію, тобі не подобається, що я зараз без роботи. Але це тимчасово! Я не можу йти на першу-ліпшу роботу, де треба пахати, як кінь, а платять копійки! До того ж, чоловік має знайти себе в справі! Це не за день стається! А ти зі мною, мов із ганчіркою! За що?
Із почуттям самозбереження в Тараса сьогодні щось було не так. Інакше він би вже відчув недобре. Але він не помітив нічого підозрілого, і його понесло далі.
— Ти ж жінка, Маріє! Ти маєш бути уважною й ніжною! А ти постійно кричиш і гримиш, як слюсар Петренко! Хіба не можна ходити тихіше й класти речі акуратно?
Марія коротко фукнула, але Тарасове почуття небезпеки спало кріпким сном. Він доїв, поставив тарілку в мийку й почав ходити по кухні, немов голова кооперативу на зборах.
— І до того ж, Маріє, тобі варто проявляти до мене хоч трохи поваги! Я ж твій чоловік, і це мені, так би мовити, за законом належить! Подивись хоча б на Олену! Як вона турбується за свого Богдана — пилинки здуває! І живуть вони душа в душу — ніколи не сваряться. Ось як треба! Чому я маю тобі такі прості речі пояснювати?
Тарас завернув біля вікна й нарешті відчув недобре. Марія прискіпливо дивилася на нього, а в її правій руці акуратно лежала ручка сковорідки. Чавунної. Вагою майже п’ять кілограмів. А Марія жінка кремезна, легко нею керує…
— Так Олена… З Богданом… — протягла вона, свистячи крізь зуби.
Богдана й Олену в їхньому будинку всі знали. Молода пара зі Львова отримала квартиру від батьків на весілля. Вони були віруючими, але без фанатизму, і дотримувалися традицій.
— Так Олена… — повторила Марія, і Тарас завмер. — Знаєш, любий, ти щодо неї маєш рацію. Гарна вона дружина. Але дещо забув. А саме — про Богдана.
Тарас підняв брови.
— Бачиш, Тарасю, Богдан-то рано вранці йде на роботу, потім ще й у брата в крамниці допомагає. І себе він не шукає, а якщо й шукає, то лише у вільний від роботи час! І Олені то сережки купить, то сукню — вона постійно хвалиться. То й звісно, вона може навколо нього крутитися — за ним, як за муром! У неї голова не болить, на що жити, бо Богдан про все піклується.
Тарас витріщив очі, не розуміючи, до чого вона веде.
— А тепер погляньмо на нас. Хто тут на двох роботах працює, а у вихідні підробляє? Це я, Тарасю! А вдома сидиш ти. То якщо порівняти нас із Богданом та Оленою, то я Богдан. А ти, Тарасю, у нас — Олена!
У Тараса аж щелепа відпала. Отакої логіки він не очікував! А Марія не відпускала сковорідку.
— Отже, Тарасю, це не ти мене, а я тебе маю Оленою докоряти! Ти в нас чоловік лише у спальні, а в усьому іншому — Олена! Та ще й із обов’язками своїми не спТарас, нарешті усвідомивши свою помилку, мовчки взявся за прибирання, а Марія, посміхнувшись, долила йому чаю — життя поступово налагоджувалося.
