Ось адаптована історія:
У тихому селі Карпатське, де гірське підвітря мішається з запахом ялинових лісів, а старі хати шепочуть історіями минулого, Олег та Мар’яна, молодята, облаштовували свій новий дім. Почали з прибирання, намагаючись оживити давні стіни. Олег спустився у підвал, щоб розібрати безлад. Вийняв десятки банок з варенням і солінням, здивовано присвиснув.
— Мар’яно, твої батьки так люблять квашені огірки? — гукнув він.
— Куди їм стільки?! — здивовано скрикнула дружина, розводячи руками.
Олег прибрав підвал, а наступного дня взявся за другий — під майстернею діда. Там панував хаос. Викидаючи сміття, він помітив під полицею дві дивні цеглини. Витягнув їх — а за ними була іржава металева скриня. Серце закалатало. Відчинив кришку — і завмер, не вірячи очам.
Минулий рік був для Олега насиченим: закінчив університет, одружився з Мар’яною — вони разом вчилися на економічному факультеті. Працювали у супермаркеті, копили на весілля. Гуляли на славу, але постало питання: де жити? У селі у Олега мешкала бабуся, яка останні роки доглядала за його прадідом. Той дожив до 92 і нещодавно пішов у вічність. Батьки Олега забрали бабусю до себе, а дім прадіда віддали молодим. Олег із Мар’яною були в захваті: хата простора, міцна. Переписуючи будинок на онука, бабуся загадково промовила:
— Прадідусь твій колись був заможним, поки не став трохи дивакуватим. Але й тоді все по господарству робив, тільки забував наступного дня.
— Бабусю, до чого це? — здивувався Олег.
— Олежку, оглянь усе уважно. Може, скарб знайдеш.
— Ну годі, який скарб? — засміявся він.
— Не смійся! Років п’ятнадцять тому, коли його пам’ять підводила, ми вже одну схованку знайшли. На ту твоїм батькам квартиру й авто купили. Але чую, що не остання вона була…
Молодята переїхали й взялися за справу: зробили ремонт, витратив все весільні гроші — на меблі вже не вистачило. Олег, золоті руки, лагодив старі меблі прадіда, щось підвезли й батьки. Жити можна! Потім він узявся за підвали — їх було два: один під домом, інший під майстернею. Перший розібрав швидко — картоплю ще не копали, овочі не збирали. У минулі роки Олег з дідом все прибирали, а цього разу теж планували викопати на вихідні. Мати обіцяла приїхати, теща з тестем — допомогти.
У підвалі було все: банки з варенням, солінням — десятки!
— Мар’яно, твої батьки так люблять мариновані помідори? — запитав Олег.
— Куди їм стільки?! — скрикнула вона.
— Зараз сміття викину, банки повернемо. На вихідних батькам роздамо, — вирішив він.
Підвал провітрили, а наступного дня Олег пішов до майстерневого. Там — хаос. Стояла думка, що ні прадід, ні бабуся туди не заглядали літ десять. Полиці погнили, банки розсипалися, пахло важко. Олег розчищав, поки не помітив під шафою дві підозрілі цеглини. Витягнув — а там скринька, металева, в іржі. Тремтячими руками відкрив… і ахнув. Долари! Десять пачок по десять тисяч!
Влетів у дім, замкнув двері:
— Мар’яно, дивись, що я знайшов!
— О-о-о! — вона схопилася за щоки. — Скільки!
— Бабуся казала, прадідусь був заможним. Мабуть, сховав і забув, — Олег узяв пачку. — Вони старі, ще минулого сторіччя.
— І ці також, — Мар’яна перевірила іншу.
— Нові лише дві, інші не візьмають, — зітхнув Олег.
— Двадцять тисяч нам вистачить, щоб свою справу розпочати, — замислено сказав він.
— Олежку, яку справу можна в селі відкрити? Ми ж мріяли про магазин у місті! — скрикнула Мар’яна.
— І відкриємо.
— Почекай, давай спершу про старі долари дізнаємося, — вона схопила ноутбук. — Деякі банки беруть, але з комісією.
— Хай із комісією, — кивнув Олег.
— Олежку, ми багаті! — Мар’яна кинулася йому на шию.
— Не поспішай радіти! Уявіть, як ми з цими старими доларами до банку прийдемо. Раптом пояснення проситимуть? Треба з’ясувати.
— З’ясуємо, — впевнено сказала вона.
— І ще, Мар’яно, якщо все вийде, треба з батьками поділитися — і моїми, і твоїми. Вони на весілля стільки витратили. І бабусі дамо — це її дім. А найголовніше — прадідові гарний пам’ятник поставимо.
— Звичайно, Олежку, поділимося! І пам’ятник поставимо, — підтвердила Мар’яна.
У суботу приїхали батьки й бабуся — копати картоплю. Але Олег з Мар’яною посадили всіх за стіл і оголосили:
— Бабуся казала, у домі може бути скарб. Ми знайшли долари, але старі.
Мар’яна виклала пачки на стіл. Родичі завмерли, очі круглі. Олег продовжив:
— Що робитимемо?
— Олежку, я ж казала про скарб, — першою отямилася бабуся. — Знайшли — отже, ваше з Мар’яною.
— А вам нічого не буде? —Олежку схвильовано бовкнув: “Ми зможемо відкрити цей магазин у місті й ще дітям із інтернату велосипеди купимо”.
