Колись, у старому містечку Яремче, де гори вкриті смереками, а вулички пахнуть свіжою паляницею, жила собі Марія Остапівна. Принесла вона з базару кошик солодкої полуниці, щоб частувати сина з невісткою. День був святковий, тому Олег і Галя, напевно, дома. Двері їхньої квартири в старому цегляному будинку були відчинені, і Марія увійшла без стуку. Вже хотіла кликнути, як почула, що Галя в кімнаті ридає, розмовляючи по телефону. «Що таке трапилося, що моя Галочка так плаче?» — збентежилася свекруха. Вона несміливо підійшла ближче й, затамувавши подих, прислухалася. Те, що вона почула, змусило її аж похолонути.
Марія придбала на ринку соковиту полуницю й вирішила заглянути до сина з невісткою. Вихідний, вони мають бути вдома. Двері були привідкриті, і вона увійшла без дзвінка.
Хотіла вже гукнути, як раптом почула, як Галя в кімнаті, всхлипуючи, розмовляє по телефону. Марія завмерла в коридорі, прислухаючись.
— Оленко, він зовсім перестав звертати на мене увагу, — ридала Галя. — Купила нову сукню, а він лише буркнув щось і все. Постійно мовчить, завжди чимсь незадоволений. Ввечері вткнеться в телефон і спати. Наче мене поруч немає. Після роботи одразу додому, не думаю, що в нього є хтось інший. Раніше мріяли про дитину, а тепер я боюся навіть заікнутися. Здається, він мене розлюбив, але не наважується сказати. Оленко, це кінець! Без Олега я не зможу, мені ніхто, крім нього, не потрібен!
— Дякую, що вислухала, — продовжувала Галя. — Пожалітися нікому. Мати зайнята своїм життям, свекруха за сина заступиться, от я й мовчу.
Марія зрозуміла, що розмова закінчилася, й голосно промовила:
— Хтось є вдома?
— Так, добрий день, Маріє Остапівно, — вийшла Галя, витираючи сльози.
— Галю, я тут полуниці свіжої принесла, хотіла вас пригостити, — посміхнулася Марія, простягаючи кошик.
— Дякую, якраз хотіла купити, — відповіла Галя. — Заходьте, чаю будете? У мене є тістечка.
— Буду, дякую, — кивнула Марія.
Поки Галя ставила чайник і діставала солодощі, Марія думала про почуту розмову. Виходить, не все гаразд у синовій родині.
— Як справи, як Олег? — запитала вона. — Рідко дзвонить, у гості не приходите. Я й не лізу, вам, напевно, неколи…
— Ой, він вічно на роботі, — зітхнула Галя. — Приходить, їсть, дивиться серіали та спать. Нікуди не ходимо, сидимо вдома, як старі діди.
Марія засміялася. Їй подобалася невістка за щирість і відвертість. Вони з Олегом одружені три роки, до цього зустрічалися. Кращої невістки й не знайти: розумниця, красуня. Марія відразу прийняла Галю як рідну, і жодної ревнощів, навпаки стереотипам, у неї не було.
— Дивно Олег себе поводить, — задумливо сказала Марія. — Молоді ще, дітей немає, гуляйте, у гості ходьте, чого вдома сидіти…
— Ось і я про те саме, — голос Галі задрижав. — Мабуть, він мене розлюбив.
Вона знову заплакала. Марія збентежилася, але поспішила втішити:
— Галю, ну що ти, звісно, любить! Може, на роботі проблеми чи втомлюється. Поговори з ним.
— Я питала, він каже: все нормально, не вигадуй, — всхлипнула Галя. — А я хочу дитину, але для цього треба… докладати зусиль.
— Не знаю, як допомогти, — зітхнула Марія. — Його я не змушу слухати, та й не хочу тебе підставляти. Раптом образиться, скаже, нащо матері скаржишся. Треба щось придумати…
— Слухай, — оживилася Марія, — є один спосіб. Розбудити його почуття, так би мовити.
— Який спосіб? — Галя витерла сльози. — Я на все готова, аби не втратити чоловіка.
— До сусідки приїхав племінник, Ігор. Високий, симпатичний, кароокий. Працює в театрі, дівчата за ним поводяться. Може, нехай Олег тебе приревнує? У моєї подруги так було: чоловік охолонув, а коли її підвіз колега, він заревнував, і все налагодилося. Давай поговорю з Ігорем, влаштуємо план, щоб розпалити ревнощі. Не дивись, що я свекруха, я теж жінка й хочу, щоб у вас усе було добре.
Галя здивовано подивилася на Марію.
— Ні, це якось нерозумно, — похитала вона головою. — Може, само налагодиться…
— Вирішуй сама, але якщо щось, я в справі, — підморгнула Марія. — Поки лише цей варіант на думку спав.
— Дякую за підтримку, — тихо сказала Галя. — Сподіваюся, не знадобиться. О, Олег повернувся…
— Мамо, вітаю! — увійшов син. — Щось трапилося?
— Вітаю, сину, — посміхнулася Марія. — Полуниці вам принесла, з Галею чай п’ємо. Як робота?
— Усе нормально, — буркнув Олег. — Батько як?
— На полювання з другом поїхав на кілька днів, — відповіла Марія. — А ви з Галею чому нікуди не їздите? Погода гарна, а ви вдома…
— Не хочеться, — від— Не хочеться, — відмахнувся Олег, і в цю мить Галя згадала слова свекрухи, що навіть у важких моментах кохання знайде свій шлях.
