Ой, діточки мої послухайте історію, як доля інколи виносить тебе з рідного дому не тому, що хочеш, а тому, що більше не можеш.
Була собі дівчина на імя Соломія працьовита, мов та пчола, що днями крутиться, щоб усе встигнути. І роботу знайде, і в хаті порядок, і вечерю на столі, і рахунки сплачені. А її чоловік, Дмитро, цілими днями лежав на дивані, занурений у свої ігри. Колись працював, та одного дня вирішив, що начальник гнобитель, а колеги підлизи. Покинув роботу, обіцяючи, що знайде щось краще, але минуло півроку, а він досі чекав.
А ще жили вони з його матірю, Ганною Степанівною. Ох, і язик у неї був гірший за бритву! Що б Соломія не приготувала усе не так: то каша загусла, то борщ несолоний, то вареники розварилися. І завжди додавала синові: «Ти ж, Дмитрику, не спіши на будь-яку роботу, ти ж у нас розумний, з вищою освітою!»
А Соломія тягла все сама. І зарплату приносила, і страву варила, і посуд мила після усіх. Навіть чай подавала до вітальні, бо їм було ліньвіше підвестися.
Скільки разів вона благала Дмитра бодай десь підробляти він тільки відмахувався: «Не буду розпорошуватися, шукаю щось гідне!» А мати підтверджувала: «Не заважай синові, він же старається!»
Чи хтось її почув? Звісно, ні. У них була своя правда: якщо вона працює значить, все гаразд. А те, що вона вже ледве дихала, нікого не хвилювало.
Я й сама колись так жила Спочатку думаєш: «Трохи і все зміниться», потім «потерплю заради родини». А потім розумієш: терпиш заради тих, хто тобою просто користується.
Кажуть, я сама винувата, що опинилася в домі для літніх. Може, і так. Бо не пішла раніше, не сказала «годі».
От і Соломія одного дня взяла валізу та й пішла. Не знаю, куди саме, але знаю чому. Бо втомилася бути служкою, доглядальницею, годушницею і ще й «недостатньо доброю» для тих, хто її не цінував.
Так от, діточки Любіть себе. Бо якщо ви себе не любитимете ніхто цього за вас не зробить.
