Це було біля моря
“Тобі треба відпочити, ну скільки можна працювати, Владко? На себе стала не схожа де твій палаючий погляд, де твоє радісне настрій, яким ти завжди всіх заряджала? Ну розійшлася й розійшлася з тим своїм” мати додала нецензурне слово “правильно зробила, і нема чого страждати.”
“Мамо, та я й не страждаю, вже рік, як ми розійшлися, я й звикла. Донька не дає сумувати. А взагалі моя Зірка явно розумніша за свій вік. Часто дивує своєю дотепністю, хоча їй ще й дванадцяти нема. Це все тому, що вона любить читати твої журнали, які ти купуєш. Вона читає все підряд,” говорила донька.
Вирішили з донькою махнути на море.
“Ось саме, і Зірці теж треба відпочити, вона ж у нас розумниця, у школі відмінниця, нехай трохи розвантажиться. Пропоную вам поїхати на море. На різні санаторії й туристичні путівки поки грошей нема, а в приватному секторі можна пожити, я вам допоможу,” наполягала мати.
“Мамо, погоджуйся!” почувся голос доньки. “Тим більше бабуся нам допоможе. А може, бабусю, і ти з нами?” весело додала вона. “Розумієш, мамо, вода й сонце живлять рослини, вони стають міцними й витривалими. Так само й ми з тобою наберемося сили й здоровя.” Донька явно процитувала когось.
“Господи, звідки це в тебе, Зірочко?”
“Ну я ж читаю, це з бабусиних журналів. До того ж я вчуся в школі, якщо ти не помітила,” сміялася донька.
Відпустка Владки наближався, і вона вже вирішила: з донькою махнуть на море. Відпрацювавши останній день перед відпусткою і виходячи з офісу, промовила:
“Дівчата, бувайте, я так рада попереду відпочинок!”
“Гуляй, Владко, засмагай, купайся й знайомися з якимось мачо,” весело побажали колеги.
Розпочалися збори. Чемодан наповнювався. Заїхали до торгового центру, купили нові купальники й шорти. Зірка від радості співала й веселилася:
“Це було біля моря, вона йшла піском, він дивився на неї” цитувала вона.
“Доню, це ти про що? Звідки в тебе такі думки?”
“Мамо, читала в журналі.”
“Занадто рано тобі дорослі журнали читати, треба їх викинути,” сказала Владка.
“Мамо, ти забула є ще інтернет.”
“І його відключу.”
“Ну мамочко, це вже насильство над особою,” сміялася донька.
“Давай, особисто, збирай речі,” відповіла мати.
“Мамо, а Вірка мені заздрить їй теж хочеться на море. Вона ніколи там не була й навіть не уявляє, як воно виглядає.”
“Зрозуміло. У них складнощі в сімї мати інвалід, батька нема. Я розумію, як їм важко,” сумно промовила Владка. “Може, Вірочка підросте, і їй пощастить. Тоді вони з мамою поїдуть на море.”
“Може, але коли це ще буде” так само сумно відповіла донька.
Напередодні відїзду сиділи ввечері на дивані й розмовляли про море. І тут донька знову видала:
“Мамо, а може, ти там зустрінеш свого нареченого?”
“Кого?” аж підскочила Владка.
“Ну кохання всього твого життя! Як у тому, що я читала: «Це було біля моря, де ажурна піна» Ось із цієї піни й вийде твій суджений.”
“Зірочко, ну про що ти думаєш? Я навіть не уявляю” розвела руками Владка.
“Ой, добре, мамо, я піду спати,” швидко зіскочивши з дивана, донька побігла до своєї кімнати.
Їхали потягом. Дорога займала добу. Владка з донькою раділи, дивилися у вікно, милувалися краєвидами. Востаннє вони були на морі чотири роки тому, і тепер їх переповнювала радість.
Прибули на вокзал перед вечером, дісталися приватного сектору. Господарка попередила:
“Дівчатка, ось ваша половина тут будете жити. А другу половину займає молодий чоловік пристойний, звуть його Олег.”
“Ну й що нам до того?” подумала Владка, і вони почали облаштовуватися.
“Мамо, підемо на море!” покликала донька. “Потім розберемо речі, а зараз хочеться в воду”
Владці теж хотілося, тим більше море було близько вийшовши з хати, його було видно.
“Ідемо. Ввечері купатися добре не спекемося, сонце вже не таке,” погодилася вона.
“Мамочко, яка краса!” тараторила Зірка. “Ось воно, море!”
Відразу скинувши шльопанці, вона влетіла у воду, усміхаючись від задоволення. Потім вискочила, зняла шорти й футболку і знову бігом у хвилі. Хвилі були невеличкі, набігали на берег і відкочувалися, знову й знову. А Владка помітила, що морська піна біля берега справді була ажурною.
Вже смеркало, коли вони щасливі поверталися додому. На веранді стояв симпатичний чоловік, ліниво попиваючи пиво з пляшки. Проходячи повз, Зірка раптом сказала:
“Пиво містить токсичні речовини й навіть солі важких металів”
“О, добрий вечір,” усміхнувся він. “І звідки в нас
