Таємниця жіночого мислення

Автор Левчук ТимофійЧас читання 4 хв.Перегляди 73

**Жіноча логіка**

Вечором Олег повернувся з роботи втомленим переговори, проблеми, але хоч один плюс: сьогодні пятниця, завтра вихідний.

Хоча б виспатися, тиждень був важкий, буркнув він, лягаючи спати, а дружина лише хитренько на нього подивилася.

Побачивши її погляд, Олег процідив:

Сонечко, дай зранку поспати, а то ж я тебе знаю

Олег і Соломія одружені одинадцять років, їхньому сину Юрчикові девять. Обоє працюють: дружина директор невеликої, але солидної компанії, чоловік теж на престижній посаді із гарною зарплатою.

Ранок суботи в їхньому домі завжди починається з прибирання. У будь-яку погоду, у будь-яке свято. Завжди. Якщо субота робоча то в неділю. Соломія патологічна чистюля. З одного боку, Олегові це навіть подобається, а з іншого вона нікому не дає спокою в вихідні. Сама не сяде і інших не пустить, поки у домі не буде ідеального ладу.

Коли йдеться про це, Олег завжди каже:

Ну я ж не брудастюк! Шкарпетки завжди на місці, по кутках не розкидаю, посуд у мийку іноді закидаю. Одяг у брудничку складаю. Коротше, живу акуратно. Але дружина вважає інакше.

У суботу Соломія прокинулася, як завжди, трохи затрималася в ліжку вихідний, куди поспішати? В голові вже склався план дій.

Гаразд, нехай поспить ще годину, але не більше, бо як його не торкати, то до обіду проваляється, подумала вона.

Олег крізь сон почув голос дружини:

Ну давай, вже прокидайся, снідаємо, а потім прибираємо. У домі все розкидано, пилюги як у пустелі.

Ну Соооломіє, ну дай поспати, тиждень був важкий, простогнав він, розуміючи, що вже не засне.

Але кожна субота починається саме так.

Олеже, тобі ж самому приємніше спати в чистоті, майже строго відповідає дружина й іде до сина.

Юрчику, це теж стосується тебе. Снідаємо, а потім прибирання. Збереш свої танки та літаки, інакше я сама їх приберу.

Для Юрчика це найстрашніше коли мама сама береться за його іграшки. Тоді з його кімнати лунає крик:

Мамо, навіщо ти це зробила? Це ж була моя військова база із засідкою!

А чому в тебе ковдра на підлозі? питає мати.

Це не ковдра, зухвало відповідає син. Це ангар, а в ньому схований секретний аеродром.

Ну-мо збирай свої іграшки, скрізь валяються, незадоволено каже Соломія.

Тож щосуботи чоловікові з сином дістається від господині дому. Вони, звісно, бурчать, але виконують, як належить.

Мам, може, ми з татом пограємося, а потім все приберемо? запропонував миролюбно Юрчик.

Ніяких «потім». Знаю я вас. Поснідаєш, прибереш, а там вже побачимо, чим займатися

Соломія пішла на кухню, але невдовзі звідти почувся її незадоволений голос:

Ну й чого ти кричиш? Я ж тобі нещодавно корму насипала. Не голодний, тож закрий рота.

Кіт Барсік терся об її ноги й тихо нявкав, випрошуючи щось смачненьке. Барсік пухнастий сірий кіт із блакитними очима та білими лапками, улюбленець родини.

Будинок невеликий, але затишний, двом поверховим. За тиждень пилюги й безлад накопичуються, бо ввечері нікому прибирати Олег і Соломія повертаються втомленими, хочеться відпочити. А Юрчик, звісно, сам нічого не зробить. Літо, пил, пісок від кота у суботу знаходиться робота для всіх.

Олег підвівся сон уже не повернути, дружина не дасть повалятися, та й їсти вже хочеться. Вийшов із ванної на кухню, де Юрчик із Соломією вже снідали.

Ого, жінко, ти в мене молодець, коли встигла млинців напекти? він підійшов і чмокнув її у маківку.

А ти думав, я, як деякі, ліниво лежу?

Тату, сідай швидше, поки гарячі! промовив син, весело дивлячись на батьків.

Чесно кажучи, дружина розбудила його не так і рано снідали десь о девятій.

Ну що, мої дорогі чоловіки, поснідали, прибираємо, а потім у нас що? з посмішкою запитала Соломія.

Олег важко зітхнув:

А потім у супермаркет за продуктами.

Точно, молодець, із задоволенням сказала вона.

Це в них наче ритуал: як тільки в домі чистота, їдуть усією родиною за продуктами на тиждень. Олегові, звісно, не подобається витрачати час на прибирання, але що вдієш це життя.

Прибирали всі. Навіть Юрчик сьогодні не сварився, сам зібрав розкиданий одяг, іграшки теж прибрав але по-своєму, щоб були під рукою. Коли все було прибрано, Соломія з полегшенням зітхнула.

Ох, як же я люблю чистоту, посміхнулася вона.

Підтримую, відповів Олег, ховаючи пилосос у комірчину.

Ну що, тепер відпочиваємо і їдемо за продуктами. Список у мене вже готовий. Ти готовий, Олеже? Чоловік кивнув він завжди готовий.

Усе, що відбувається – на краще Інна Вікторівна – мама Влади, ретельно ліпила доньку за власним зразком, а та слухалася у всьому. Мама вважала себе сильною та успішною жінкою, тому постійно вимагала від дочки точно дотримуватися всіх її настанов. – Влада, – суворо казала Інна Вікторівна, – щоб досягти в житті таких самих результатів, як у мене, ти маєш іти тільки тією дорогою, яку я для тебе обрала, ні кроку вбік. Сподіваюсь, ти мене зрозуміла і на все життя це запам’ятала? – Так, мамо, – відповідала донька. Влада дуже любила свою маму, тому й намагалася прислухатися до неї, не хотіла засмучувати. А мама прагнула бачити у своїй доньці ідеальну “міс досконалість”. Але чим дорослішою ставала донька, тим менше це вдавалося. Дитина є дитина: Влада з малечку щось бруднила, рвала, падала та щось розбивала. Але у школі навчалася відмінно. Бо знала: якщо отримає трійку — для мами це трагедія. – Влада, сором і ганьба! Як ти могла отримати «трійку»? Ти нас із татом не поважаєш? Не ганьби, і швидко виправляй оцінку. – Добре, мамо, – слухняно казала Влада, інколи намагалася заперечити: – Мамусю, ну це лише одна трійка, випадково… – Неважливо, доню… Ти повинна бути кращою і розумнішою за всіх! Влада хвилювалася, але швидко виправляла трійку на «відмінно». Школу закінчила із золотою медаллю – інакше й бути не могло. Інна Вікторівна була задоволена, коли донька без труднощів вступила до університету. – Молодець, доню, пишаюся тобою, – одного разу нарешті похвалила мати. – І так далі! В Інни Вікторівни був будівельний бізнес, справа чоловіча, але вона так уміло керувала, що чоловіки-бізнесмени дивувалися її хватці. Вона не сумнівалася, що після університету дочка буде поруч із нею в компанії. Влада ж мріяла вибратися з-під маминого контролю, хотіла вступати до університету в іншому місті, але марно. – Доню, ти повинна бути під моїм наглядом і контролем, – категорично заявила мати. – Про яке інше місто взагалі може йтись? Маємо чудовий університет у Києві, і тут навчання. Влада не могла заперечити. На третьому курсі вона закохалася по-справжньому. До цього зустрічалася з хлопцями, іноді потайки від матері, але серйозних стосунків не було. Гоша — чарівний блондин із блакитними очима — підкорив її серце. Він навчався на паралельному курсі. Влада й надалі вчилася на «відмінно», а йому навчання давалося важко, особливо курсові роботи. Якось він зупинив Владу в університетському коридорі: – Влада, допоможи з курсовою, зовсім завалився! – Гаразд, допоможу, – радо погодилася, бо Гоша їй подобався. Відтоді постійно писала для нього курсові, а він «платив» їй своєю любов’ю й дозволяв любити себе. Зустрічалися, гуляли містом, ходили в кіно й кав’ярні. Інна Вікторівна відчула недобре, запитала в лоб: – Доню, ти закохалася? – Звідки знаєш? – здивувалася та. – На тобі написано. Познайом мене з ним, я маю знати, що це за «птах». Влада запросила Гошу додому, батьки познайомилися. Мати навіть не бурчала. Коли Гоша попрощався й пішов, мати сказала: – Яка там любов, Влада? Хлопець тебе просто використовує, от і все. Глибоким розумом не вирізняється, говорити нема про що. Що ти в ньому знайшла? – Неправда, мамо! – вперше заперечила донька. – Гоша цілеспрямований, начитаний, цікавиться історією. Не всім же бути такими розумниками… І молодий він ще. – Доню, він тобі не пара, – категорично наполягала мати. Влада наважилася проявити характер: – Мамо, вибач, але я все одно буду його кохати, що б ти не казала. Інна Вікторівна здивовано глянула на доньку й махнула рукою. – Колись зрозумієш — твій Гоша звичайна «сіра миша». Влада відстояла свою любов і після університету вийшла за Гошу заміж. Раділа, що мати помилилася. Життя показало: звичайні «трієчники» часто досягають усього швидше, ніж «відмінники». Так сталося й із Гошею – після навчання знайшов престижну роботу, а Влада працювала у матері. У Гоші була власна квартира (батьки подарували ще під час навчання), тож після весілля Влада раділа своїй незалежності. Та рано раділа – працювати все одно взяла її мати. Якось Гоша повідомив: – Владо, мене призначили начальником відділу, щоправда, спершу зі стажуванням, але я докладу всіх зусиль. За три місяці його призначили остаточно. Гоші не подобалося, що дружина з червоним дипломом й досі працює під крилом матері. – Влада, поки працюєш у власної мами, нічого не досягнеш – час братись за своє. Вона тебе «душить», а ти… Ти ж жінка, а не адаптер для маминих вказівок. Владі прикро це чути, але розуміла: в усьому правда. З часом Гоша перестав дорікати, але це не зробило їй легше – він став замкнутим і байдужим. Її це навіть влаштовувало: головне – поруч! Минав час. Одного разу Гоша повідомив: – Я зустрів іншу. Я її кохаю – іду від тебе. Вона, на відміну від тебе, справжня жінка… Вперше в житті Влада не стрималась: закричала, сварилася, розбила тарілку, кидала телефон об стіну, потім розірвала пару сорочок… і заспокоїлася. Чоловік все це вислухав мовчки, лише сказав: – Ось бачиш, у тобі є емоції. Шкода, що я це зрозумів запізно, – і пішов. – Ненавиджу! – прошепотіла Влада, зібрала речі, винайняла квартиру й пішла. Мамі не сказала нічого – знала, якою буде її реакція. Минав місяць, а може й більше, і Владі вдавалося приховувати розлучення від матері. Але Інна Вікторівна відразу помітила щось недобре. – Влада, що з тобою? Очі згаслі, ходиш сумна, у тебе проблеми з чоловіком? – Які проблеми? У мене немає чоловіка. – О Боже… От і знала: він тебе кинув, так? Коли це сталося? – Ще у квітні. – І мовчала? Влада зітхнула, слухала потік критики на адресу Гоші та себе. – Я тебе попереджала, принаймні не будеш його служницею. Добре, що дітей немає! Раджу надалі слухати мене. Зрозуміла? – Мамо, все, що відбувається – на краще, – несподівано для себе відповіла Влада, підвелась і додала: – Я більше не працюватиму з тобою. Мені досить… Інна Вікторівна залишилася в повному здивуванні. Влада вирішила піти подалі з-під маминої опіки. Йшла містом сама, не знаючи куди, сіла у трамвай, вийшла на своїй зупинці — й одразу впала: нога потрапила у ямку. Сіла, охнула від болю. – Оце мені ще треба було, – подумала. – Що з вами? – підбіг молодий чоловік, який проходив поруч. Допоміг піднятися, Влада стала – нога боліла. – Боляче? – з турботою спитав він. – Дуже, – поморщилась вона. – Хапайтесь за шию, – легко підхопив і доніс до автомобіля. – Їдемо в лікарню, бо може бути перелом… – Я – Женя. А ви? – Влада. У лікарні перелому не знайшли, тільки вивих. Ногу забинтували, проконсультували і відпустили. Женя чекав увесь цей час, домчав до дому. – Дайте номер телефону, – попросив він. – Раптом знадобиться допомога? Влада не відмовила. Назвала номер. Наступного дня Женя зателефонував: – Що вам привезти? Думаю, ніжка ще болить? – Сік і фрукти… і хліба немає, – сказала вона. Десь через годину – дзвінок: Женя з двома великими пакетами. – Ой, навіщо так багато? – А ми зараз будемо святкувати знайомство! Я допоможу чи й сам усе зроблю. Може, одразу на «ти»? Влада розсміялася — їй з Женею було легко і спокійно. Більше старався Женя: накрив стіл, розігрів шашлик, розлив сік. Алкоголю не було – Женя одразу попередив, що не п’є. Вечір минув чудово. Минуло чотири місяці — Влада і Женя одружилися, через рік у них народилася донечка Ксюша. Коли її питали, де знайшла такого хорошого чоловіка, сміялась: – Він мене на дорозі підібрав… Не вірите? Запитайте у нього самі! Дякую за те, що читали, підписувалися й підтримували. Бажаю вам удачі та щастя в житті!