Моя подруга поїхала на заробітки до Європи майже 10 років тому. Коли вирішила їхати, то планувала всього на рік, може два. Діти закінчували школу, потрібні були гроші на освіту. Віра розуміла, що дітям треба дати якісну освіту, тоді їхнє життя буде легшим. Віра мріяла бачити своїх дочок у майбутньому успішними та щасливими. Для здійснення своєї мрії потрібні були гроші. Чоловік залишився з дівчатами вдома. Треба ж комусь приглянути за дітьми.
Працювала Віра на заводі, добре заробляла. Тому діти закінчили престижні ВНЗ (платні). Вірі завжди здавалося, що ще трошки, ще заміж повіддаю і все — повернуся додому. Дуже сумувала за родиною, за рідною хатою. Важко працювала і мріяла про той день, коли переступить поріг рідної домівки.
Вже й заміж віддала, квартиру придбала старшій доньці. А молодша в хаті з батьками залишилася. Коли вирішила повертатися додому, прийшла страшна звістка — несподівано пішов із життя чоловік. Полетіла додому, щоб попрощатися.
Її Степан був добрим майстром і господарем. Недарма гроші висилала. І у хаті, і на подвір’ї, і в саду — порядок. І ту літню кухню, що ще 20 років тому почали будувати, добудував. Віра відчувала гіркий розпач від того, що саме так сталося. Але життя продовжувалося й треба було звикати до нових обставин, які виникли.
Те, що її вдома не чекали, Віра відчула відразу. Дочка запропонувала переночувати у літній кухні, поки все влаштується. Віра здивувалася, але погодилася. Хата ж величезна — два поверхи. А їй місця не знайшлося. Наступного ранку Віра встала і пішла в хату. На кухні зробила собі каву і включила телевізор. Молоді ще спали на другому поверсі. Близько 10 години ранку зійшли донизу і зробили мамі зауваження, щоб не шуміла так рано.
Весь день ніхто і не збирався готувати мамі кімнату. Віра і другу ніч ночувала в літній кухні. Але настрій у неї почав псуватися. Вона зрозуміла, що стала непотрібною своїм дітям. Від того їй було дуже сумно. Але вирішила поборотися за себе. Оголосила доньці, що більше нікуди не поїде, буде шукати роботу тут. Був трохи шок. Діти явно не чекали такого повороту, бо тепер всім доведеться шукати роботу. Але нічого, треба звикати заробляти гроші самому. Мама ж не вічна.
Віра так і залишилася жити в літній кухні. Сусідам пояснила, що не хоче залежати ні від кого. До зими встигла зробити автономне опалення, купила телевізор. Знайшла роботу, з’явилися подруги й життя налагодилося. З дітьми Віра спілкується, бо розуміє, що і її вина у тому є, що так сталося.
