Той весняної днини Віка з нетерпінням чекала кінця рбочого дня. Серце билося швидше від думки, що зараз вона вийде з офісу а там її чекає коханий чоловік, і вони разом поїдуть у улюблену кавярню. Саме там вони зустрілися пять років тому цього самого дня.
Вона вискочила з офісу і одразу побачила Тараса біля машини. Він усміхався:
Привіт, Тарасику! Віка пригорнулася до нього, а він поцілував її у щоку.
Привіт, кохана. Ну що, поїдемо в наше кафе? запитав він, а вона щасливо засміялась і кивнула. Вона чекала подарунка.
Просидівши в кафе трохи, та так нічого й не отримавши, Віка здивовано подивилася на чоловіка. Він усміхнувся:
Гаразд, їдемо додому. Подарунок чекає тебе там.
Правда? А що це? Чому не привіз сюди? запитала вона.
Побачиш і зрозумієш, загадково відповів Тарас.
Підїхавши до будинку, вони вийшли з авто. Тарас підійшов до новенької машини, натиснув на брелок і двері відчинилися.
Ось, любов моя. Це тобі. Катайся на здоровя.
Віка завмерла. Машину? Вона ніколи не сподівалася на таке. Кинулася йому на шию:
Тарасю, дякую! У мене найкращий чоловік у світі! Як же я тебе люблю!
Вона завжди знала: Тарас готовий на все заради неї. Він працював без відпочинку, щоб забезпечити їхнє майбутнє. Вони мріяли про власний будинок, а потім про дитину. Поки жили у трикімнатній Вічиній квартирі, що дісталася їй від бабусі.
Люба, тепер це твоє авто. Ти ж так мріяла про нього.
Дома вони відсвяткували пяту річницю та купівлю машини. У кафе вони не могли випити Тарас був за кермом.
Наступного дня Віка приїхала в офіс на новій червоній машині. Колеги вже чекали усім кортіло дізнатися, що ж подарував чоловік.
Мій Тарасик подарував мені машину! радісно розповіла Віка. Ви б знали, який він чудовий! За пять років ми навіть не сварилися!
Вітаємо з таким подарунком! привітали колеги.
Але не всі раділи за неї. Серед них була Софійка колишня однокласниця Тараса, яка завжди заздрила Віці. Вона зі школи кохала його. Тепер, дивлячись на щасливу Віку, вона бурчала:
«Чому одним усе, а іншим нічого? Та пострибає вона ще…»
А Віка і не підозрювала, що щастя любить тишу.
Того вечора Тарас подзвонив і сказав, що затримається через роботу. Віка зітхнула нічого, він заробляє на їхній будинок.
Виходячи з офісу, вона пригостила машину ласкавим поглядом:
Ну що, красуню, поїдемо додому?
По дорозі заїхала в ТРЦ придивила годинник для Тараса.
«Він буде щасливий», думала вона.
Поблизу дому Віка раптом відчула удар. Вискочивши з авто, побачила чоловіка, що сидів на асфальті, тримаючись за ногу.
Боже, це я вас збила? Вибачте, негайно викличу швидку!
Ні, не потрібно, відповів він. Мабуть, лише синця.
Віка запропонувала йому зайти до неї. Чоловік погодився. У квартирі вона наклала йому повязку, без кінця вибачаючись.
Та годі, сміявся він. Я радий травмуватися щодня, аби вас побачити. Ілля. А ви?
Віка…
Його погляд був занадто відвертим, їй стало ніяково. Коли він збирався йти, раптом помітив фото на полиці.
Ви його знаєте?! Хай, чого я питаю, якщо ви разом на фото. Брат?
Ви знаєте Тараса?! здивувалася Віка.
Авжеж. Він чоловік моєї сестри. Працьовитий, все в роботі. Мріє про будинок…
Віці здалося, ніби земля розійшлася під ногами.
Тарас прийшов пізно. Вона прикинулася сплячою. Не хотіла бачити його.
Наступного дня Віка мовчала. Колеги теж не питали.
«Де він зараз? На роботі? Чи в тієї жінки?»
Через деякий час Ілля почав «випадково» зустрічати її скрізь.
Це вже не випадковість, Віко. Це дОднак, коли Тарас несподівано повернувся додому з квітами та новиною про купівлю довгоочікуваного будинку, Віка зрозуміла їй варто було довіряти коханому.
