Телефонний дзвінок від батька. Попросив терміново приїхати до нього. На вулиці мете сніг, хуртовина. Я не хочу йти в таку погоду, але відмовити не можу, бо ж раптом там щось серйозне. Приїжджаю, а в підсумку мої вуха чують стандартну фразу: «Позич гроші»
Я вже не знаю скільки часу це продовжуватиметься. Чесно. Мені зараз двадцять вісім років, я ношу під серцем дитину. Ми з чоловіком вже близько п’яти років у відносинах і чекаємо первістка. Чоловік зараз єдиний хто заробляє, а тому наші витрати вагомо скоротилися, відколи я пішла в декрет.
З того часу як я вагітна ми стараємося особливо не позичати гроші і не витрачати їх. Хіба якась нагальна потреба. Мій батько – людина досить хитра в свої то п’ятдесят років. Він в більшості працював не постійно і не довго. Можна навіть сказати, що він більше часу в пошуку перебував, ніж працював. Деколи він виправдовував своє байдикування тим, що не може знайти роботу.
Мама ж п’ятнадцять років мала посаду – «домогосподарка». А потім захотіла все таки щось змінити та придбати квартиру свою, бо жили вони в квартирі, яку батько отримав у спадок. І саме тому мама поїхала на заробітки до Італії.
Матір регулярно висилає нам гроші, але ми їх відкладаємо, щоб потім повернути і вона могла спокійно придбати квартиру до пенсії і щоб ще щось могла придбати або кудись з’їздити відпочити. Батькові вона строго-на-строго заборонила давати гроші. Він байдикує пів життя, а як отримає ще гроші, які висилає мама і які вона заробляє такою важкою працею працюючи в Італії на двох роботах, то вже взагалі перестане переживати за своє життя та повисне на її шиї.
Але проблема полягає в іншому. Він весь час просить позичити йому гроші а потім не віддає їх. В цілому ми позичили йому вже двадцять тисяч гривень і вже більше року не можемо дочекатися їхнього повернення. Мені страшно уявити скільки він напозичав у сусідів та друзів. Мамі я не розповідаю, щоб вона лишній раз не переживала та не нервувалася.
Зараз він мене «терміново» покликав до себе, щоб я позичила йому гроші на те, що б він собі мотоцикла купив і телевізора, бо йому їх дуже захотілося. Я відмовила та сказала, що не можу позичити таких грошей. А він мені такий: «Ну то візьми кредит для мене». Я йому сказала, що б він йшов на роботу і заробив собі на того мотоцикла та телевізора, хоч трохи вчинить як доросла людина, а не як вічний підліток.
Я дуже люблю своїх батьків, всім своїм серцем люблю. Але батько справді безвідповідальний. Мама завжди з ним мала проблеми, бо він як одружився на ній будучи роздовбаєм двадцятидволітнім, так і залишився таким до сих пір. Що мені робити з ним? Я не знаю.
