Дзвінок
Оля пообідала, помила посуду та прилягла трохи відпочити. Чоловік поїхав до села до свого друга допомогти з ремонтом паркану. Повернеться лише завтра ввечері, у понеділок йому на роботу. Оля рік як пішла на пенсію, а Тарасу ще два роки працювати.
Несподіваний дзвінок вирвав її з дрімоти. Оля не відразу зрозуміла, що це телефон.
— Так… — хрипким від сну голосом відповіла вона, навіть не глянувши на екран.
Хто ще міг їй дзвонити, окрім доньки та чоловіка? Тарас не любив телефонних розмов, отже, донька. Вона жила з чоловіком у іншому місті й скоро мала народити.
— Олю? Спала? — почувся в трубці незнайомий жіночий голос.
— Хто це? — насторожено запитала Оля.
У трубці почувся демонстративно гучний зітхання.
— Не впізнала? Скільки ж ми з тобою не бачились?
— Світлана?.. Як ти дізналася мій номер? — здивувалася Оля й чомусь зовсім не зраділа.
— Це так важливо? Зустріла кілька років тому твою маму, вона й дала.
Оля згадала — щось таке мама казала.
— Ти в місті? — Вона й сама розуміла, що запитала дурниці. Навіщо дзвонити, якщо не через бажання побачитись? — Ходили чутки, що ти до Німеччини виїхала, — додала вона.
У трубці роздався сміх, який одразу перейшов у стогін.
— Що з тобою? Ти де? — схвилювалася Оля.
— Я в лікарні. Саме тому й дзвоню. Ти можеш прийти? Хочу дещо тобі сказати. І нічого не принось, не треба.
— У лікарні? Захворіла? — запитала Оля, остаточно прокинувшись.
— Мені важко говорити. Адресу надішлю повідомленням.
— А в… — почала Оля, але в телефоні почулися короткі гудки.
Незабаром прийшло повідомлення з назвою лікарні. «Боже мій, у Світлани онкологія!» — Оля розгублено перечитала текст.
Вона глянула на годинник — пів на шосту. Поки дістанеться до лікарні, відвідування вже закінчиться. Вона пішла на кухню і дістала з морозилки курку на бульйон. Світлана сказала нічого не нести, але як йти до лікарні з порожніми руками? Домашній бульйон — це не їжа, а ліки. Оля поклала курку розморожуватись у раковину, а сама сіла за стіл. Доньці двадцять вісім, отже, стільки ж років вони не бачились із Світланою.
З віком усі новини, навіть добрі, Оля звикла зустрічати з обережністю. Після дзвінка Світлани вона не могла позбутися тривоги. І Тараса, як на зло, немає вдома. Може, це й на краще. Завтра зранку зварить бульйон, відвідає Світлану й усе дізнається. Та ось заспокоїтись ніяк не виходить.
Світлану з десяти років виховувала бабуся по батькові. Ласки вона не знала й часто до пізньої ночі сиділа в Олі, разом робили уроки. Баба гнала самогон і постачала його всім місцевим пиякам. Батьки, звичайно, теж пили. Дружини горілників погрожували спалити бабиний підпільний заводик. Може, і справді хтось приклав руку до пожежі, а може, як вважала міліція, батько заснув із запаленою цигаркою, але батьки Світлани не змогли вибратись із палаючої хати. Бабуся кудись пішла, а Світлана, як завжди, була в Олі. Вони залишились живі.
Після пожежі бабусю з онукою поселили в гуртожиток. На спільній кухні самогон варити заборонили. Бабуся одразу похитБабуся одразу похитнулась, почала рахувати кожну копійку і лаяла онуку за кожен з’їдений шматок.
