Чорна смуга
Як і всі дівчата її віку, Соломія будувала плани: закінчити школу, вступити до медичного університету, стати лікарем. Мріяла про велике і чисте кохання на все життя. А хто в сімнадцять не мріє? Та не всім судилося здійснити свої мрії. Від чого це залежить? Якби знати.
Мати виховувала її сама. Як і Соломія, колись вона теж вірила у казкового принца. Закохалася в гарного хлопця й думала — от воно, щастя. Але він виявився гравцем. Вигравав рідко, а від невеликих виграшів тільки розпалювався азарт. А програвав по-справжньому. Все спускав за картярським столом, брав кредити, залізав у борги.
Щоб розрахуватися, зв’язався з криминалом. На першій же справі попався і опинився за ґратами, де то лиш сам помер, то йому «допомогли». Одного разу до Ганни прийшли двоє бритоголових, сказали — тепер борг чоловіка на ній, погрожували. Що робити? Віддала за борги квартиру з усім начинням і втекла з дворічною Соломійкою, куди очі дивляться. Чи зрозуміли бандити, що більше з неї нічого не витягнуть, чи квартира покрила більшу частину боргу, але більше її не переслідували.
Ганна з донькою оселилася в маленькому містечку під Харковом. Сподівалася, що щедрий український край їх прогодує. Зняла кімнату в одного літнього чоловіка. Грошей він із неї не брав, лише просив допомагати по господарству в обмін на дах над головою. Дружина в нього померла років із п’ять тому, дорослі діти жили окремо.
Ганна погодилася. Прибирала, готувала, допомагала у городі, збирала врожай… Роботи в будинку з господарством завжди вистачало. Чоловік продавав овочі на ринку, з того й жив. Вдалі дні давав Ганні трохи грошей — купити одяг собі й доньці. А то й сам приносив подарунки. Вона розуміла, до чого йде. Тому, коли він запропонував їй стати його дружиною, не здивувалася. Був він невисокий, сивий, із животом і вдвічі старший. Не подобався, але вибору не було. Нічого в неї не залишилося, тікати було нікуди.
Пообіцяв, що після його смерті дім із городом перейде їй і доньці. Ганна погодилася. Життя з ним не було щасливим, але вибирати не доводилося.
Коли він помер, Ганна з полегшенням зітхнула. Нарешті вільна й у своєму домі. Чого ще бажати?
Соломія виросла справжньою красунСоломія зрозуміла, що справжнє щастя — це не зовнішня краса, а внутрішня сила, яка допомагає знайти свій шлях навіть після найчорнішої смуги.
