Так сталося, що моя молодша сестра вискочила заміж першою. Інці тоді було 18 років, студентка першого курсу. Кохання геть затуманило їй розум, тож замість того, щоб здобувати освіту, вона забрала документи й після узаконення стосунків повернулася з чоловіком у село до батьків.
У нас вдома велика літня кухня. Там вони й облаштували своє сімейне гніздечко, поки не назбирають коштів на нове. Павло, чоловік Інни, працював водієм на фурі. Заробляв він добре, але ціна того багатства така, що сестра постійно була сама. Добре, хоч мама з татом поруч, все веселіше.
Оскільки освіти в Інни не було, а сидіти у когось на шиї вона не хотіла, вирішила зайнятися городиною. Батько допоміг їй зробити парник, насадили насіння, а урожай продавали на ринку. Люди, які знали, що Інна займається городиною, навіть додому приїжджали, щоб закупитися.
Справи пішли, тож з часом сестра почала орендувати город у старенької сусідки, щоб мати більшу площу для городини. Розумію, що ця праця дуже виснажлива та важка, але коли не захотіла думати головою, то нехай відповідають руки.
Що ж стосується мене, то заміж я не поспішала. Після школи, закінчила університет, пішла в магістратуру. Влаштувалася на роботу у хорошу фірму, орендувала квартиру перші три роки, а потім вирішила взяти іпотеку. Так, робота моя не проста, доводиться багато часу проводити за комп’ютером та бути постійно зосередженою, але й зарплата гідна.
Мені часто доводиться їздити у відрядження, тож це ще один приємний бонус. За рік я побувала в багатьох містах, а коли ми вийшли на міжнародний рівень, то я навіть літала в інші країни. Щоправда, коли зустріла Стаса й завагітніла, то довелося відмовитися від підвищення.
Зараз моїй донечці Кірі 6 рочків, вона вже школярка. Ми з чоловіком разом виплатили іпотеку, тож тепер власники просторої трикімнатної квартири майже у центрі міста. На життя я не скаржуся, але нещодавно у мене почалися серйозні проблеми з сестрою.
Інка втомилася від свого життя. Воно й не дивно, вона ж крім городу нічого більше не бачить. Мало цих проблем, так і ще наші батьки перехворіли на ту заразу, яка багатьох людей відправила на той світ. Після того у них почалися серйозні проблеми зі здоров’ям. Якщо раніше тато допомагав Інці з її парниками, а мати була на кухні, то тепер жодної допомоги.
В особистому житті також не все гаразд. Павло назбирав грошей, хотів купити квартиру у місті, але Інка відмовилася, бо як же вона покине свою справу й кволих батьків. Чоловік не захотів увійти в положення й попередив, що якщо вона не хоче їхати, то може залишатися, але сама. Вони розлучилися, дітей не було, спільного майна також.
Тепер Інка сердиться й звинувачує мене у своїх бідах. Каже, що я тільки й знаю, що сидіти у своєму місті та ходити по ресторанах. Адже не приїжджаю до них в село й не допомагаю. Хіба я просила її відмовлятися від пропозиції чоловіка, чи скинула на неї батьків. Неодноразово пропонувала найняти для них доглядальницю. Гроші у мене є, я готова сама все оплачувати, а Інка вперлася рогом, мовляв, не будуть маму й тата доглядати чужі люди при живих дітях.
То що ж мені піти з роботи на якій я скільки років намагалася себе зарекомендувати, щоб дорости до тих висот, які маю зараз, забрати дитину з приватної школи та всіх гуртків, які вона відвідує, відмовитися від чоловіка з яким у нас повна ідилія, щоб переїхати в село й глядіти маму з татом? Нехай вважає мене егоїсткою, але я не збираюся цього робити.
