” Терпи, донечко! Тепер ти в чужій родині, мусиш дотримуватись їхніх звичаїв. Вийшла заміж не в гості прийшла. Які звичаї, мамо? Та вони тут всі з глузду з’їхали! Особливо свекруха! Вона мене ненавидить, це ж очевидно! А ти чула коли-небудь про добрих свекрух?
Гуляє! От зачастила! Ганна Іванівна стояла посеред хати, її обличчя палало від люті. Коли чоловік гуляє, це бабина провина. Чи мені тепер тобі все розжовувати?
Свекруха була немов скажена. Кричала на невістку Олену, мов божевільна. А все через те, що та запідозрила свого чоловіка, її сина Василя, у зраді.
Олена, тендітна дівчина з великими, щирими очима, притулилась до стіни, намагаючись заспокоїти розгнівану жінку.
Ганно Іванівно, та це ж ненормально. У нього ж сімя, дитина почала було Олена, але свекруха відмахнулась, немов відганяючи набридливу муху.
Це ти сімя? Чи твоя дитина, яка й до нас з дідом не йде? зневажливо фукнула свекруха. Твоє ж виховання!
Яке виховання? Миколці лише рік виповнився, він ще зовсім малий, тихо відповіла Олена.
Малий? Свекруха скривилася. У Ковальових онук і молодший, а на руки йде, не репетує, як твоє махнула вона у бік дитячої.
Він же ваш онук, голос Олени задрижав. Може, діти відчувають, хто до них із добром.
Це ми недобрі? Оце так нахабство! свекруха перейшла на крик. А в кого ти живеш на нашій шиї? Чиї продукти їси? Чиї гроші витрачаєш? Невдячна!
Олена вже не хотіла сперечатись. Вона тисячу разів казала Василеві, що хоче жити окремо, але він, розпещений мамин синок, не бачив у цьому потреби.
Йому добре жилося в батьків як у Христа за пазухою. Ходив на роботу, а всі клопоти лежали на стареньких. Не життя, а мед!
А от з Олени свекруха стягала по повній. Спочатку дівчина намагалась знайти з нею спільну мову: допомагала по господарству, слухала нескінченні скарги. Але згодом зрозуміла марно.
Якою б доброю Олена не була, свекруха її ненавиділа й не соромилась це показувати.
Привів у дім цю дурну, ніби нормальних дівчат не було, хвалилась Ганна Іванівна сусідці, поки Олена, збираючи розкидані іграшки, все чула. Аж до сусіднього села їздив! Наші дівчата й розумніші, й працьовитіші.
Та не кажи! підхопила баба Параска, місцева пліткарка. Якби хоч щось уміла. А ти ж сама казала руки, мов у недоумкуватої.
Ой, не питай! Нічого їй довірити не можна. І дитина в неї не така. Ось у Ковальових онук спокійний, кмітливий. А цей увесь час витребенькує. Видно, гени не ті.
Коли ставало нестерпно, Олена дзвонила матері в сусіднє село. Та заспокоювала:
Терпи, доню. Тепер ти в чужій родині. Усі ми через це проходили.
Та вони ж божевільні, мамо! Особливо свекруха!
А хто чув про добрих свекрух? Головне не показуй, що тобі важко.
Знаючи, що мати їй не поможе, Олена погрожувала розповісти батькові.
Пожалій тата! лякалась мати. У нього ж умовний термін! Ще заберуть!
Олена знала: батько, суворий чоловік, не стерпить, якщо дізнається про її страждання. Колись він отримав умовний за те, що вдарив чоловіка, який образив Олену в магазині.
Гаразд, не скажу, погоджувалась вона. Але якщо вони не заспокоються Не знаю, що зроблю.
Все налагодиться, вірила мати.
Але ставало лише гірше. Одного разу Іван Михайлович, чоловік свекрухи, не витримав:
Чого ти на дівчину постійно кричиш? Втече від нас!
Хай тікає! репетувала Ганна Іванівна. Всі гроші поверне! І дитину заберу!
Олена знала, що це дурниці, але було страшно. Василя ж вона любила.
Чутки про його зраду виявились брехнею. Але свекруха не вгавала. Одного разу вона розповіла подрузі про свої «перемоги» над невісткою. Та, як завжди, прикрасила історію і вона дійшла до батька Олени.
Микола, високий, кремезний чоловік, узяв сокиру, сів на свій «Дніпро» і поїхав рятувати доньку.
Тим часом у хаті розгорівся скандал: Олена на хвилину залишила Миколку на новому дивані, а коли повернулась побачила пляму.
Зіпсувала! гриміла свекруха. Руки б тобі пооббивати!
Я все випра
Що ти виправиш? Ти ж ніколи власних грошей не заробляла!
А ви? не втрималась Олена. Все життя на чоловікові їздите!
Свекруха заходилась від люті і раптом побачила в дверях Миколу. Він стояв із сокирою в руках.
О, Миколо! А я твою Оленку виховую.
Чув я, як ти її виховуєш, холодно відповів він і простягнув руку доньці. Ходімо.
Почекай! спробувала заперечити свекруха. А що я синові скажу?
Нехай сам приїде
