” Терпи, донечко! Тепер ти в чужій родині, мусиш звикати до їхніх звичаїв. Вийшла заміж, не в гості ж прийшла. Які звичаї, мамо? Та вони тут усі з розуму зїхали! Особливо свекруха! Вона мене ненавидить, це ж очевидно! А ти чула коли-небудь про добрих свекрух? Усі ми через це перейшли, і тобі доведеться.
Гуляє! Гуляє! Оце накоїла! Соломія Іванівна стояла посеред кухні, червона від злости, очі блищали, як у розлюченої кішки. Коли чоловік гуляє, то жінка сама винувата. Мені ще й пояснювати тобі це?
Свекруха була на межі. Кричала на невістку Марічку, немов та вкрала останню курячу ніжку. А все через те, що дівчина наважилася засумніватися у вірності її сина, нашого славного Юрка.
Марічка, тендітна дівчина з очима, як у лялечки, притулилася до стіни, намагаючись заспокоїти розгнівану жінку.
Соломіє Іванівно, та це ж не нормально! У нього ж сімя, дитина почала було Марічка, але свекруха махнула рукою, ніби відганяючи наздосадливу муху.
Це ти сімя? Чи твоя дитина, яка нас із дідом на поріг не пускає? знизнула плечима Соломія Іванівна. Оце твоє виховання!
Яке виховання? Тарасику щойно рік! Він же ще зовсім малий, тихо заперечила Марічка.
Малий? Свекруха скривила обличчя. У Ковальових онук і того менший, а на руки йде, не репетує, як твій
Взагалі-то, це ваш онук, голос Марічки задрижав, але вона не здавалася. І діти відчувають, хто до них добре ставиться.
Оце ми погані? От сюрприз! Соломія Іванівна перейшла на крик. А в кого ти живеш на дармовщину? Чиї продукти жуєш? Чиї гроші витрачаєш? Невдячна!
Марічка вже не мала сил сперечатися. Вона тисячу разів казала Юркові, що хоче жити окремо, але той, мамин синок до мозку кісток, лише плечима знизував.
Йому було добре під маминим крилом. Ходив собі на роботу, а всі клопоти прання, прибирання, борщ лежали на стареньких. Не життя, а мед!
А от з Марічки свекруха вимагала по-справжньому. Спочатку дівчина намагалася догодити: мила, прибирала, терпіла її нескінченні скарги на сусідів та поганий клімат. Але згодом зрозуміла марно.
Якою б ідеальною Марічка не була, свекруха її ненавиділа і навіть не соромилася цього показувати.
Привів у дім цю недолугу, ніби в селі нормальних дівчат не було, хвалилася Соломія Іванівна сусідці, поки Марічка збирала розкидані іграшки Юрка й чула кожне слово.
Аж за три села їздив! Наші дівчата й працьовитіші, й розумніші.
Та не кажи! підхопила баба Параска, місцева новинарка. Якби щось уміла А ти ж сама казала руки, як гачки!
І не питай! Нічого їй довірити не можна. А дитина ну, не така.
У Ковальових онук от розумник! А цей увесь час верещить. Гени, мабуть
Коли ставало нестерпно, Марічка дзвонила матері в сусіднє село. Та заспокоювала:
Терпи, доню! Звикай. Ти ж заміжня, не в гостях.
Як терпіти? Вони ж там всі з розуму зїхали!
А хто казав, що буде легко? Усі ми через це пройшли. Головне не показуй, що тобі погано.
Батькові Марічка погрожувала подзвонити, але мати аж здригнулася:
Пошкодуй тата! Ти ж знаєш у нього умовний термін!
Дівчина знала: батько, хоч і суворий з виду, за дочку готовий і в пекло. А той умовний термін він отримав за те, що в лоб розкришив зуби тому, хто в крамниці її образив.
Гаразд, не скажу йому, зітхнула Марічка. Але якщо вони не заспокоються
Стосунки не покращувалися. Навіть Юрків батько, Іванко, інколи буркотів:
Чого ти на дівчину постійно гавкаєш? Втече і буде права!
Хай тікає! вила Соломія Іванівна. Але кожну копійку поверне! І дитину заберу!
Все змінилося, коли батько Марічки, дізнавшись від баби Параски про знущання, взяв сокиру ту, що щойно колов дрова і на своєму «Дніпрі» примчав у село.
У той день Марічка на хвилину залишила Тарасика на новому дивані, а повернувшись, побачила пляму. Звісно, для свекрухи це була катастрофа вселенського масштабу.
Руки б тобі повиламувати! репетувала Соломія Іванівна, коли в дверях зявився Микола двометровий, мов дуб.
Сокиру він не підняв, лише поклав на стіл.
Ходімо, дочко. Тут тобі робити нічого.
Постривай! спробувала запротестувати свекруха. А що я синові скажу?
Нехай сам прийде. Поговоримо. По-чоловічому.
Юрко приїхав через тиждень. Довго говорив з тестем. Сокира лежала на столі, не озброюючи, але й не даючи забути про себе.
Обіцяв, що переїдуть окремо, що мати більше не лізтиме.
І з того дня Соломія Іванівна на вулиці робила вигляд, що не впізнає ні неві
