Ми з дружиною Інною дуже щасливі. Наша донечка Ліза – це наш найбільший скарб. Хоч ми й нe плaнyвaли дитину так рано, але ми її дуже любимо й вдячні Богу, що подарував нам таку чудову дитину. Адже ми планували спочатку пожити вдвох і розвиватись в кар’єрі, а вже потім народжувати. Але сталось як сталось. Батьківство змінило нас і ми стали щасливішими. Мої батьки теж в захваті від Лізи. А от теща з тестем показують свою любов дуже дивнo.
Інна спочатку взяла на роботі декретну відпустку на 3 роки, а після її завершення перевелась на дистанційну роботу. Пощастило, що директор виявився компетентною людиною і не заперечував на цьому. Так що і я працюю в офісі як раніше, і дружина встигає вдома попрацювати, щоб хоч якось відволікатись від постійного кормління та памперсів.
Дружина чудово справляється: і дитину доглядає, і порядок в домі підтримує, і готує чудово. Я теж стараюсь їй допомагати, щоб вона хоч трішки відпочивала. В цілому, нас влаштовує таке життя, ми не скаржимось і навчились справлятись самі. Чого не скажеш про тещу, яка постійно докоряє, що ми неправильно все робимо і що ми ще занадто молоді, щоб правильно виховати дитину.
З моменту народження донечки Марія Олександрівна почала постійно вказувати нам на наші недоліки. Ще на виписці Інни з пологового будинку, теща заявила, що дружина дуже погладшала і щоб зайнялась собою, бо я її покину. Ну а потім вона практично весь свій час проводила в нас вдома, щоб постійно вказувати як правильно кормити дитину, як купати, як вкладати спати, як на руки брати й т.п. Це дуже дратувало нас з дружиною. А коли Інна попросила Марію Олександрівну не втручатись в наше батьківство, та дуже образилась. Але вже через кілька днів знову повернулась і продовжила критикувати як раніше.
Коли Лізі виповнилось 3 роки, ми з Інною вирішила віддати її в дитсадок. Теща ледь не збожеволіла. Почались скандали ледь не щодня. Почала відмовляти нас, тому що (за її словами) дитина почне хворіти, бо та не достатньо наглядають за дітьми, адже окрім Лізи в групі ще 20 діток. А потім заявила, що вона краще буде наглядати за донечкою, ніж вихователі, що ніби-то дитсадок лише викачуватиме з нас гроші.
Що б нам не розповідала Марія Олександрівна, але ми все одно записали Лізу до дитсадка. Так, докори в нашу адресу не зникли, але ми з Інною були впевнені, що робимо правильно. Адже бути поруч з батьками – це добре, але доньці треба вчитись спілкуватись з ровесниками та правильно поводитись в суспільстві. Крім того, їй дуже подобається в дитсадку: завжди із задоволенням туди йде і повертається в хорошому настрої.
Можливо ми не ідеальні батьки, але точно виховаємо доньку краще, ніж бабуся Марія Олександрівна. Через такі дивні її заявки ми стараємось, щоб теща менше часу проводила з Лізою. Невідомо чого вона може її навчити.
