Звуть мене Віктор. Я познайомився зі своєю дружиною Галиною, коли вона навчалася на останньому курсі університету. Чарівна, кмітлива, вродлива… Залицяльників у неї було багато. Та обрала вона все ж таки мене. Я запросив Галю на побачення, відтоді ми почали зустрічатися.
Через два місяці вона вирішила мене познайомити зі своєю мамою. Від коханої я дізнався, що Ольга Анатоліївна дуже смачно готує. Не один раз Галинка пригощала мене пирогами та тістечками, що пекла її мама.
Майбутня теща мені сподобалася. Вона була доглянутою та вродливою жінкою. Моя Галинка була дуже схожою на неї. Ольга Анатоліївна народила доньку у 19 років. А коли Галинці виповнилося три роки, її батько трагічно загинув. Моя теща – дуже сильна духом жінка. Вона не впала у відчай і виховала донечку ввічливою, доброю та жіночною.
Я з коханою не один раз приїздив у гості до тещі. Вона завжди гостинно та привітно зустрічала нас. Якось під час розмови Ольга Анатоліївна зізналася, що виховувати дитину самій – дуже важка справа. Тому просила нас не поспішати з весіллям. «Спочатку…» – говорила вона, – «варто все гарно осмислити, щоб потім помилок не наробити. Бо діти – то не іграшки. Це велика відповідальність!»
Ми дослухалися до її порад. Одружилися аж через три роки, коли вже були налаштовані на міцний шлюб. Було розкішне весілля, хоч і гостей ми багато не запрошували.
Для мене Ольга Анатоліївна стала справжнім другом та порадницею. Вона дійсно була мені, як друга мати. Але теща рішуче заявила, що молодому подружжю треба жити окремо від батьків, щоб оминути сварок та непорозумінь. Вона спочатку допомагала нам орендувати квартиру у місті, а потім давала гроші (скільки могла) на погашення кредиту на власну квартиру.
Через деякий час ми повідомили тещі, що чекаємо на поповнення у нашій родині. Вона почала приїжджати до нас частіше, допомагала. Ольга Анатоліївна ніколи не сварилася і не «пиляла» мене, як це інші тещі часто роблять.
У нас народилася чудова донечка Павлинка. Мама моєї коханої приїздила ще частіше. Вона сиділа з онучкою, ходила з нею прогулюватися до парку. Цим вона давала Галинці можливість трохи відпочити та виспатися. Пізніше почала забирати Павлинку на вихідні, а ми з коханою нарешті могли побути хоч деякий час удвох. Так минуло три роки. Галина вийшла на роботу, а наша донечка пішла до дитячого садочка.
Ольга Анатоліївна завжди виглядала чудово: доглянута, з стильною зачіскою та манікюром. Ця жінка вела активний та здоровий спосіб життя. Вона відвідувала різні культурні заходи, ходила до театрів та музеїв. Нерідко Ольга Анатоліївна подорожувала зі своїми подругами.
Одного разу теща приїхала до нас і заявила:
– Я, діти, їду до подруги. Вона живе в іншому місті. Не хвилюйтеся за мене, якщо я довго буду.
Ольги Анатоліївни не було аж п’ять місяців. Ми не дуже хвилювалися за неї, адже вона щодня телефонувала. Єдине – вона не хотіла спілкуватися за допомогою відеозв’язку. Правда, потім зізналася:
– Я у лікарні лежу зараз. В мене є деякі проблеми зі здоров’ям. Але не хвилюйтеся і не шукайте мене. Це незначні проблеми. Скоро все буде добре!
Згодом теща зателефонувала:
– Я вже вдома. Запрошую вас усіх до себе у гості на яблучний пиріг.
Ми з радістю поїхали до мами. Коли побачили її, аж не впізнали: вона посвіжіла і виглядала добре.
Ольга Павлівна жестами показала нам, щоб ми тихенько зайшли до кімнати. Цікаво, а чому тихенько? А коли зайшли, то роти від здивування відкрили. У кімнаті стояло дитяче ліжечко, а біля нього на дивані сидів чоловік років сорока п’яти.
У ліжку захникало немовля. Ольга Павлівна взяла його на руки:
– Галюню, Вікторе…Знайомтеся… Це Петро Миколайович… Мій чоловік… Ми з ним два роки зустрічалися, та я боялася зізнатися. А це твій, доню, братик Богданчик. Ми дуже хвилювалися, що у моєму віці вагітність та пологи протікатимуть тяжко. Тому й нікому нічого не говорили. Декілька місяців я провела у лікарні, щоб народити цього хлопчика.
Ми були дуже здивовані. Довгий час не могли до тями прийти.
Потім стали приходити до мами і допомагати їй з малям. Вона ж теж у свій час нам допомагала з Павлинкою.
Ольга Анатоліївна живе з Петром Миколайовичем щасливо. Ми дуже раді за неї. А я взагалі захоплююся своєю тещею. Не кожна жінка на таке наважиться! Чи не так?
