Відчиняю двері, а на порозі теща з валізами та з молодшою донькою. Моєму здивуванню не було меж, особливо враховуючи, що ми з Ілоною лише нещодавно, як переїхала від неї. Хоча, це був не просто переїзд, а справжнісінька втеча. Адже моя теща — дуже дивна жінка. Я її абсолютно не розумію і саме тому не зміг вжитися з нею під одним дахом.
Тоді так усе зійшлося, що Інна, незадовго після нашого весілля, отримала дуже гарну пропозицію по роботі. А, оскільки ми жили в одному місті, а роботу запропонували в іншому, рідному місті Інни, довелося переїжджати. Варіантів, де жити у нас було не багато, бо ми не встигли знайти собі якусь квартиру. Усе це було спонтанно. Тому в себе нас прихистила теща, яка живе разом з молодшою донькою у маленькій квартирі.
Покидати наше вже облаштоване гніздечко було дуже тяжко, але все заради дружини і її успіхів. Мені дуже не хотілося тіснити тещу, тому я одразу шукав варіанти, де б ми з Інною могли жити. Проте невдовзі все вирішилося само собою. З роботою дружини так нічого й не вийшло, тому було прийняте рішення повертатися туди, звідки приїхали.
І я був цьому невимовно радий, адже з тещею ми зовсім не ладили цей місяць, поки жили в неї. Жорстка й дуже строга жінка. В неї кожен день був ніби розписаний до хвилини. І вона вимагала, щоб усі її графіку дотримувалися. Не встиг до 6 вечора повечеряти, значить на кухню більше ні ногою до ранку. Немає чого каструлями гриміти й холодильником рипати. Вона була помішана на економії й цим неабияк усім набридала. Відчитувала нас з дружиною за кожну дрібницю. Тому, я якоюсь мірою зрадів, що все саме так склалося.
Повернулися ми жити назад у наш дім. Ця хата — єдине, що залишилось мені від батьків. Вони дуже рано обоє покинули цей світ.
Коли ми з Інною побралися, жити почали в цьому домі. Як то кажуть, самі собі господарі. А хата, хоч і не велика, зате вже усім необхідним обладнана. Й куди краще за маленьку квартирку тещі.
Проте, вже через кілька місяців, як ми з Інною повернулися від її мами, нас чекав сюрприз. Одного недільного ранку я почув дзвінок у двері й пішов відчиняти. На порозі стояла теща з донькою і з валізами. Вона безцеремонно зайшла в дім, кинула сумки й сказала:
— Тепер ми будемо жити тут, з вами. Думаю, місце для нас двох знайдеться. Ти ж не виженеш тещу й дитину на вулицю!
Підбігла дружина й запитала у мами, що трапилося. Теща сказала, що власник їхньої квартири підняв оренду аж на 500 гривень в місяць. Вона собі такого дозволити не може, тому вони з донькою вирішили переїхати до нас.
Ми звісно виганяти їх не збиралися, але ні я, ні дружина цій звістці раді не були. Тому уже ввечері, коли поклали маму й сестру спати, почали думати, що робити. Я запропонував оплачувати оренду замість мами й нехай вони з донькою собі спокійно повертаються жити назад у квартиру. Дружині така ідея сподобалася, хоч це було нам не дуже по кишені. Але, це б гарантувало усім нам спокійне життя. Зранку це рішення я озвучив тещі, на що вона відповіла:
— Ви знаєте, мені у вас тут так сподобалося, у вас так спокійно, немає набридливих сусідів, які постійно шумлять, повітря таке чисте, місця багато. Я хочу тут лишитися, а ви можете переїхати на нашу квартиру жити. Бо усе ж, я розумію, що ви хочете жити окремо від усіх, у вас вже сім’я.
І що це означає? Як це розуміти? Я запропонував реальне вирішення ситуації, а вона по суті запропонувала віддати їй наш цілий будинок, а нам перебратися у її маленьку однокімнатну квартиру! Як вона собі це уявляє?
