Ні, ні і ще раз ні! Ольго Василівно, та зрозумійте ж нарешті, це неможливо! У нас маленька квартира, власне, навіть не квартира, а півтора кімнати! Віктор метушився по кухні, розмахував руками, наче млинове крило.
Ой, та годі тобі, Вітеньку! Не півтора, а цілих дві! Дитяча, звичайно, крихітна, але я там чудово поміщуся. Оленці з Мишкою треба допомагати, сам подумай дитина потребує стільки уваги! теща схрестила руки на широкій груді й дивилася на зятя з таким виразом, ніби робила йому послугу, погоджуючись пожити у них.
Мамо, ми справляємося, правда! Оленка обережно втрутилася в розмову, стоячи в дверях кухні з немовлям на руках. Вітя має рацію, у нас справді тісно.
Оленко, не лізь не в свою справу! Яке там «справляєтеся»? теща махнула рукою в бік дочки. Очі набряклі від недосипання, синяки під очима такі, що жоден тональний крем не приховає, сама худа, як жердина! Яке там «справляємося»? Від такого життя й до розлучення недалеко!
Віктор різко зупинився, глибоко вдихнув і ледве змусив себе говорити спокійно:
Ольго Василівно, ми з Оленою одружені вже пять років. За ці роки ні разу навіть серйозно не посварилися. Не думаю, що поява дитини щось змінить у наших стосунках.
Ох, молодь, молодь Усе-то ви знаєте! теща заплющила очі. А те, що жінка після пологів буває дратівливою, нервовою, що їй потрібен особливий догляд, ти про це не думав? Хто тепер варитиме твоїй дружині бульйони та травяні відвари, які молоко додають?
Оленка тихо зітхнула. Вона знала: коли мати починала про бульйони й трави, сперечатися було марно. Теща тим часом продовжувала:
Я вже й речі зібрала, і квиток назад через два місяці взяла. Поживу трохи, допоможу вам із побутом, а там побачимо.
Два місяці?! Віктор і Оленка вигукнули водночас.
Ольга Василівна зробила вигляд, що не почула їхнього зойку, і діловито пішла до передпокою, де стояли два величезні валізи.
Вітю, допоможеш мені перенести речі в дитячу? Так, і ще: ліжечко Мишкове треба переставити до вашої спальні. А мені на диванчику постільте. Я невибаглива.
Віктор кинув розпачливий погляд на дружину, але та лише безпорадно знизала плечима. Протистояти напору Ольги Василівни було практично неможливо. Особливо зараз, коли вони обидва не висипалися, були виснажені турботою про новонародженого й просто не мали сил на скандали.
Гаразд, через зуби промовив Віктор, але тільки на місяць, не більше.
Місяць, два Яка різниця? махнула рукою теща. Побачимо за обставинами.
Оленка ледве вимусила посмішку й поспішила піти до спальні, щоб нагодувати прокинувся й заплакав Мишко. Віктор понуро поплівся за валізами.
Поява тещі в домі миттєво змінила звичний уклад сімї. Ольга Василівна взяла на себе роль головнокомандувача й почала керувати буквально всім. Вона склала розклад годувань, прогулянок, купань та інших процедур для малюка, розписала меню на тиждень уперед і навіть визначила, у які дні Вікторові варто затримуватися на роботі, а у які повертатися раніше.
Вітю, що за безлад! почулося одного ранку, коли Віктор збирався на роботу. Чому сорочку вчора не прасував? На роботу в мятій збираєшся? Що про тебе колеги подумають?
Ольго Василівно, я зазвичай прасую звечора, але вчора ви дивилися серіал на всю квартиру, Мишко не міг заснути, і мені довелося його колихати півночі, втомлено пояснив Віктор.
Ось! тріумфально скрикнула теща. Я ж казала, що вам без мене не впоратися! Давай сюди сорочку, я швиденько пропрасу. І запамятай: телевізор це святе. Я вже сорок років що-вечора дивлюся серіали, не можу порушити традицію!
Через тиждень такого життя Віктор відчув, що починає зїжджати з глузду. Він більше не міг спокійно поговорити з дружиною, бо теща постійно втручалася. Не міг приголубити сина, бо теща миттєво починала давати поради, як правильно тримати дитину. Навіть поїсти нормально не міг, бо теща коментувала кожен шматок, який він клав у рот.
Оленко, нам треба поговорити, прошепотів Віктор дружині, коли теща на хвилинку відлучилася до магазину. Так більше не може тривати. Твоя мама повністю захопила наше життя.
Розумію, Вітю, зітхнула Оленка, але що я можу зробити? Ти ж знаєш маму якщо їй щось спало на думку, її не переконаєш. А якщо я попрошу її поїхати, вона образиться й буде згадувати це до кінця життя.
І що, ми так і житимемо втрьох? Учотирьох, враховуючи Мишку? Віктор ледве стримував роздратування. Оленко, це ненормально! Це наша сімя, наш дім, наша дитина!
Знаю, знаю, Оленка виглядала нещасною, але вона справді допомагає. Я висипаюся, можу відпочити, коли вона Гаразд, врешті зітхнув Віктор, обіймаючи дружину, але обіцяй, що якщо вона коли-небудь знову захоче пожити у нас, ми спершу обговоримо це разом.
