Одного разу пізно ввечері до нас додому прийшов тесть та попросився переночувати.
З’ясувалося, що його дружина вигнала з дому та йому нікуди йти. Як Микола Іванович пізніше розповідав, вона та ще істеричка, спочатку просто погр ожувала вигнати чоловіка з дому, потім дійшло до збирання його речей, а сьогодні вона його вигнала назавжди.
На цей момент тесть проживає з нами. В однокімнатній квартирі дружини. Важко зрозуміти Миколу Івановича, чому він це все терпів. Якщо йому з нею так було погано, то чому він не розлучився раніше? Лише зараз чоловік наважився на розлучення.
Мені, звичайно, шкода тестя, але я не в захваті від того, що він тепер буде жити з нами. Ми вже звикли, що ми з дружиною одні у квартирі, можемо в будь-який вечір влаштувати вдома романтичну вечерю, на вихідні до обіду валятися в ліжку та їсти піцу під перегляд улюблених фільмів. І хоча в нас поки немає дітей, все одно втрьох в однокімнатній квартирі тісно.
Тепер я став затримуватися якнайдовше на роботі, бо повертатися мені додому не хочеться. Я вже почав за собою помічати, що починаю просити понаднормову роботу для себе. Сиджу на роботі допізна, приходжу додому, вечеряю та лягаю спати. На вихідних ми з дружиною стараємося зайняти цілий день таким чином, щоб не бути вдома, а якщо і бути, то дуже мало часу.
Не знаю, можливо, вдасться в цій ситуації отримати максимум користі. Тесть почав купувати додому харчі, ми зекономили цього місяця трохи грошей та і я отримав більшу зарплату через те, що тепер працюю довше. Але тепер у нас з дружиною майже немає близькості. Нас доводиться їхати у якусь подорож з ночівлею, щоб побути удвох.
Коли я запитав тестя чи збирається він повертатися до дружини, то почув категоричне “ні”. Згодом з’ясувалася неприємна для мене обставина – квартира, в якій ми проживаємо, насправді належить тестю. Та у разі розлучення він залишиться тут жити назавжди. Це мене дуже бентежить.
Дружина взагалі розгублена, адже це її батько та вона не може нічого йому сказати. Та й нам легше влаштувати своє життя, бо ми молодші.
Боюся, що доведеться нам ще так деякий час жити та збирати на перший внесок, щоб узяти житло в іпотеку.
В кожній ситуації потрібно знаходити позитивні моменти інакше взагалі можна завалитися в депресію.
Теща навіть не телефонує до свого чоловіка та надії на примирення з кожним днем все менше та менше. Тому потрібно щось думати.
У нас з дружиною з’явився план, як їх помирити, щоб тесть переїхав від нас, але якщо він не спрацює, тоді залишиться лише іпотека.
