**Щоденниковий запис**
Сьогодні до мене підійшла сусідка й спитала:
Олена, а твій син одружився? Бачила його з жінкою та маленьким хлопчиком. З «причепом» узяв, чи що?
Я здивувалася. Син, Тарас, жив зі мною, і про весілля й мовчки не було.
Не одружився ще, але я б тільки рада, відповіла я.
Дома я запитала:
Тарас, мені сказали, що бачили тебе з якоюсь жінкою й дитиною. Ти з кимось зустрічаєшся?
Він зітхнув:
Оце вже тіточки Усе їм треба. Я не хотів тобі казати. Вона вдова, чоловік загинув два роки тому, виховує сина. Ми познайомилися на роботі Але серйозно я не налаштований.
А чому? Хлопчик то ж не страшно.
Не хочу чужих виховувати.
Та вона ж тобі й свого народить! Тобі вже 34 скільки можна холостякувати?
Мамо, що ти мене старим робиш?
Яке ж це зло сімю завести?
Тарас мав свою квартиру, але жив зі мною так зручніше. Жінки, дізнавшись, що він з мамою, одразу втрачали інтерес, а йому це було на руку.
Якось я побачила їх разом на вулиці висока, русява, дуже гарна. Хотілося познайомитися. І випадок представився: ми зіткнулися біля магазину.
Вибачте, ви Марія? Я бачила вас із сином
Так, я Марія. Приємно познайомитися, Олено Михайлівно.
Ми зайшли в кавярню. Вона розповіла, що син, Олесь, йде до школи, що чоловік загинув, а родичі відібрали квартиру. Живе в однокімнатній, працює в магазині.
Мені вона сподобалася спокійна, чемна.
Приходьте до нас у гості! запросила я.
Тарас, дізнавшись, обурився:
Навіщо ти втручаєшся?!
Але вони прийшли. Олесь був схожий на матір тихий, добрий хлопчик. Я старалася пригостити їх усім, що могла.
Після того вони часто приходили. Я сподівалася, що син нарешті одумається.
Та раптом Марія перестала відповідати на дзвінки.
Ми розійшлися, похмуро сказав Тарас.
Чому?!
У Олеся знайшли хворобу. Потрібні дорогі ліки А вона, мабуть, чекала, що я допоможу.
Ти кинув її через це?!
Навіщо мені витрачатися на ч
