Одного разу чоловік повернувся від матері, зітхнув і запропонував зробити нашій дворічній доньці тест на батьківство: «Не для мене, для мами».
— …Півроку до нашого весілля вона твердила синові: не одружися на ній, вона тобі не пара! — розповідає тридцятирічна Оксана, її голос тремтить від образи. — Занадто гарна, буде гуляти! Ми тоді сміялись, жартували, що Валеркові треба було обрати «жабу», щоб уже точно не обдурила. Але зараз нам не до сміху. Зовсім не до сміху!
Оксана не вважає себе якоюсь надзвичайною красунею. Звичайна дівчина з передмістя Чернігова, доглядає за собою, як і багато інших. Стройна, охайна, одягається скромно, завжди була вимогливою у стосунках і поважала себе. Чому її свекруха, Наталія Іванівна, вирішила, що Оксана — легковажна і невірна, залишається загадкою. Але ця жінка перетворила життя невістки на суцільний жах.
Вони з Валерком одружені чотири роки, у них є донька. Оксана у декреті, її дні — це нескінченний цикл приготування їжі, прибирання та пелюшок. Єдині, з ким вона спілкується, — інші матусі на дитячому майданці. Але свекруха не заспокоюється. Вона підозрює Оксану у зрадах, слідкує за нею, як детектив із дешевого серіалу.
— Вона завжди шпигувала за мною! — зітхає Оксана, її очі наповнюються слізьми. — Дзвонила, перевіряла, приїжджала без попередження, намагалася контролювати кожен крок. Спочатку я намагалася ставитися до цього з гумором, розповідала Валеркові, ми посміхалися. Але це виснажує! Я кілька разів зривалася, серйозно з нею сварилася. Вона замовкала ненадовго, а потім починала з новою силою.
Перший скандал стався через кілька місяців після весілля. Наталія Іванівна раптом заявилася до Оксани на роботу. Без дзвінка, без причини. Хотіла перевірити: а чи правда невістка там працює? Чи, може, бреше чоловікові, що в офісі, а сама бігає по коханцях?
— Не знаю, як її взагалі впустили! — згадує Оксана, її голос тремтить від обурення. — У нас бізнес-центр, охорона на вході, гостей пускають лише за записом. Я ледь не впала, коли секретарка привела її до мене: «До вас прийшли». Питаю: «Наталія Іванівна, що ви тут робите?» А вона: «Прийшла подивитися, де ти працюєш». І оглядається по сторонах! У нас відкритий офіс, усі за комп’ютерами, усе на виду. Не знаю, що б вона витворила, якби в мене був окремий кабінет!
Пізніше секретарка, Марічка, шепнула Оксані, що та дивна жінка задавала їй купу питань. Як довго Оксана працює? Чи не запізнюється? З ким спілкується? Чи є у неї хтось у офісі? «Я сказала, що ви заміжня, у вас чоловік!» — додала Марічка, здивовано прищулившись. Оксана була поза себе. Повернувшись додому, вона виклала все Валеркові: «Твоя мати перейшла всі межі! Поговори з нею, це ненормально! Вона тільки під стіл мені не заглянула у пошуках коханця. Хоча, може, і заглянула, хто її знає!»
Валерко, схоже, серйозно поговорив із матір’ю. Деякий час було тихо. Наталія Іванівна дзвонила лише ввечері, питала, як справи, передавала домашні пиріжки. Оксана почала сподіватися, що буря минула. Але вона помилялася.
Наступний інцидент стався, коли Оксана була вагітна, але ще працювала. Захворівши, вона взяла лікарняний, спала вдома з вимкненим телефоном, коли раптом її розбудив дивний стук у двері та безперервний дзвінок. «Я схопилася, подумала — пожежа чи евакуація! — згадує вона. — Глянула у вічко — свекруха! З перекривленим обличчям б’є у двері ногою та давить на дзвінок. Я злякалася відчиняти, подзвонила Валеркові: «Кидай усе, приїжджай, я не знаю, що відбувається!» Він примчав за двадцять хвилин. А вона увесь цей час стояла під дверима й чекала мене!»
Вони з Валерком накричали на Наталію Іванівну. Оксана погрожувала викликати поліцію і психіатрів, якщо це повториться. «Тримай її подалі від мене!» — вимагала вона від чоловіка. І знову настала тиша.
Оксана народила доньку, але свекруха навіть не глянула на онучку. Пізніше стало зрозуміло чому. Вона не вірила, що це її онука. «Ну звісно, я ж гуляю де попало, звідки в мене дитина від Валерка?» — гірко усміхається Оксана. Причина? У родині чоловіка народжувалися лише хлопчики. Дівчинка, за логікою Наталії Іванівни, — доказ зради. «Я не слухала цю маячню, — каже Оксана. — Із нею не спілкуюся. Валерко якось контактує, раз на місяць їздить до неї, але без нас. Може, це й на краще. Я б ніколи не довірила їй доньку».
Але найгірше було попереду. Одного разу Валерко повернувся від матері, важко зітхнув, пом’явся й раптом запропонував зробити дворічній доньці тестАле перед тим, як встигла відповісти, він опустив очі і прошепотів: “Вибач… Я просто не знаю, як інакше зупинити цей кошмар.”
