Цю звичайну і здавалося б наповнену глибоким сенсом фразу – нам торочать батьки з раннього дитинства. Однак, в житті, як виявилося не все так, як в цих словах.
Зовсім недавно і я побувала у ситуації, коли відчула на собі, що з дитинства дітей потрібно вчити зовсім іншій цитаті. Про неї я згадаю в кінці своєї розповіді.
Так ось. Мене покинув чоловік з новонародженою дитиною в чужому місті ще й на орендованій квартирі. Як же мені тоді було погано. А ще більше мене добивала його щаслива усмішка на фотографіях у соціальній мережі із його новою пасією.
А я із нашою малесенькою донечкою, якій лише три місяці недавно виповнилося – заливаюся гіркими слізьми. Все б нічого. Ми якось витримали і прожили самі два місяці.
Я ж думала, що чоловік нам допомагатиме. Адже я з грудною дитиною на руках – працювати і заробляти гроші точно не можу. А жити нам за щось таки потрібно.
От тільки мій Іван, в якого я була закохана ще зі школи чхати на нас з дитиною хотів, лише йому помахала та біловолоса дівка пальчиком.
Батько моєї дитини навіть не думав і гривню нам дати на життя. Так ось, ті сховані гроші, які ми мали – ми витратили і на третій місяць – ми з дочкою вже не мали зовсім грошей. Ні на продукти, ні на оплату орендованої квартири.
Іванові я зателефонувала всього один раз і дуже про це шкодую. Він лише на мене накричав, що це моя дитина і мої проблеми, а витрачати гроші на мене він не збирається.
До батьків телефонувати я також не дуже хотіла, мені було соромно їм зізнатися в тому, що мого ідеального сімейного життя не існує і що я їм брехала майже три місяці. А коли вони і приїздили до нас з іншого міста вгості – я казала, що Іван на роботі і буде пізно ввечері. А вони й вірили мені.
Я зателефонувала до кількох подруг, а вони лише сказали, що подумають і повідомлять мені чи зможуть чимось допомогти. Так і не було від них звістки, ще й з друзів у соціальній мережі видалили.
Мені на допомогу прийшла моя одногрупниця, яка жила у сусідньому будинку. Вона мені і грошей позичила, а через місяць взяла до себе пожити. Вона була ще не заміжня і мала двокімнатну квартиру. А ще через місяць я таки наважилася зізнатися своїм батькам і зібрала валізи і повернулася до рідної домівки.
Так ось, я вважаю, що дітей потрібно навчати вислову – «Друзі пізнаються в біді». Адже лише справжні друзі не відвернуться від вас у скрутній ситуації.
