Коли я йшла до магазину, то побачила свою сусідку Соломію. Жінка нещодавно переїхала в наше село. Спочатку вони з донькою приїжджали сюди лише задля того, щоб зібрати урожай, або посмажити шашлик, а потім жінка віддала своїй доньці свою квартиру у місті, а сама переїхала сюди.
Антоніна, донька Соломії нещодавно вийшла заміж. У зятя квартири не було, тож Соломія наважилася піти на такий крок задля щастя своєї доньки. Відтоді я жодного разу не бачила Антоніну тут.
Ми зупинилися з сусідкою, щоб трішки погомоніти. Я подумала, що жінці потрібно виговоритися, бо на ній лиця немає.
– У тебе щось сталося? Ти така бліда, – сказала я.
– Та ночами не сплю.
– Чому.
– Все за доньку переживаю. Після того як вона вийшла заміж зовсім про мене забула. Робить все, щоб догодити своєму чоловіку. Я ж то думала, що у мене буде зять, буде від нього поміч. А зараз у мене складається таке враження, що він налаштовує Антоніну проти мене.
– Чому ти так думаєш?
– Коли я до неї телефоную, то постійно чую як зять обурюється, мовляв, я втручаюся в їх справи та не даю їм спокійно дихнути. А я лише хочу знати чи у моєї донечки все добре. Я багато чого для неї зробила. Врешті-решт, я поступилася їй своїм житлом та тепер мушу жити в будинку з пічним опаленням, а вона цього зовсім не цінує.
– Сумно це чути.
– Перестала до мене приїжджати. Я вже не маю здоров’я все робити сама. От нещодавно попросила її приїхати та допомогти мені зібрати яблука, хотіла закрити компот, насушити сушки, а донька сказала, що їй ніколи. Так ті яблука і погнили. Шкода, такі гарні яблука вродили цього року. Тепер, коли донька звернеться до мене з проханням дати їй трішки консервації, я відмовлю. А що? Моя доброта не безмежна.
– Правильно, так і треба.
Ми з Соломією попрощалися то розбіглися по своїх справах.
