На свій перший автомобіль я збирала гроші досить довго. Час від часу я подумувала придбати авто в кредит, от тільки мене щось постійно зупиняло.
Пам’ятаю, як з дитинства мене бабуся вчила, що кредит не можна жодному разі брати, навіть коли нема зовсім чого їсти. Тож моє ставлення до кредитів було дуже скептичне. Та й переплачуєш потім солідну суму.
От нарешті я назбирала потрібну суму і придбала своє перше авто.
Тоді мені здавалося, що щасливішої за мене нема на цілому світі. Адже у свої двадцять сім років я змогла придбати автомобіль без кредитів і без допомоги батьків чи чоловіків.
От тільки не все було так безхмарно, як я собі уявляла.
Тільки-но мої родичі і друзі побачили, що я придбала собі хорошу машину – почалися їхні дзвінки.
То одні просять їх в село відвезти, то інші з гулянки забрати.
Або взагалі в салон мого автомобіля нагрузити картоплі, кабачків і їздити з села до міста і назад.
Або коли комусь потрібно кудись поїхати у вихідний день, коли рейсові маршрутки не ходять, а на таксі шкода гроші тратити – то згадують про мене.
Найбільше мене дивує, що це вже не прохання. А постановка перед фактом. Те, як у мене справи і чи я маю вільний час – нікого не цікавить.
А бензин мені також безкоштовно ніхто не наливає, та й техогляд платний.
Одним словом, розставляйте одразу свої кордони і не дозволяйте залазити вам на шию.
