Нещодавно я потрапила до лікарні. Трошки серце прихопило, лікар порадив підлікуватися. Я пенсіонерка, але працюю ще прибиральницею в ЖЕКу на пів ставки.Вирішила на собі не економити і таки лягла в стаціонар.
Тільки я виписалася з лікарні, як син ошелешив новиною: “Мамо, давай розміняємо квартиру, а тобі купимо кімнату в комуналці”. Всьому виною моя невістка Ліна. Пів року як син одружився і привів молоду дружину до нас додому. З перших же днів нашого життя стосунки у мене з невісткою не складаються. Ліна йому фактично вилізла на голову. У всьому Артем її слухає. Ось й ідея з продажем квартири теж належить їй.
Мамо, давай продамо нашу квартиру, тобі купимо кімнату в комуналці, а собі візьмемо кредит на квартиру у новобудові.
– Або можеш взяти кредит нам на перший внесок на квартиру, таким чином ти віддаси половину вартості нашої квартири, тобто мою частину. І зможеш далі жити тут сама…
-Сину, ну як же так… Ми пів життя з твоїм батьком працювали, стояли в черзі на цю квартиру.
Як же я в такому віці буду в комунальці жити? Зараз лікарня поруч, та й робота під боком. Та й хто мені дасть кредит в такому віці і з таким достатком?
Син продовжує наполягати на своєму. Схиляє мене до продажу квартири. Стосунки у нас погіршилися, живемо як сусіди, а не рідні люди. Артем не хоче мене зрозуміти, а я не хочу доживати віку в кімнаті у комуналці. Ось як життя влаштоване, на старості років хочу душевного спокою, але син не дає дихати з переїздом.
Що робити? Не знаю…Щоб Ви порадили, я на роздоріжжі…
