Назар, мій чоловік, постійно зайнятий якимись справами, відрядженнями й весь у турботах, як не через роботу, то через його родину. Я припинила дивуватися тому, як важко у нього чогось допроситися, але цей сморід від раковини був уже повсюди й терпіти його було неможливо, тому я вирішила, що найкращим варіантом буде…
Ні, не викликати сантехніка. Взагалі, мій чоловік сам працює у цій галузі й швидше всього приїдуть його колеги або підлеглі. Не хотілося б, виставляти свого чоловіка безруким, тому й прийняла ще кілька спроб вмовити чоловіка розкрутити труби, але вони були даремними.
Кінець кінцем я не витримала й влаштувала справжню істерику і на цього це подіяло, як охолоджений душ (зазвичай, я рідко на нього кричу). Доки він розбирав труби, я уважно спостерігала, бо мені наскільки набрид цей нудотний запах, що я хотіла дізнатися у чому його причина.
З тієї кучі сміття, що вивалилась з труб, я побачила щось вкрай блискуче та підняла його. Це була золота каблучка з красивим голубим камінцем. Я спочатку думала, що це діти гралися, але золото було справжнім, на ньому навіть проба була. Я кілець не носила, бо у мене була на них алергія, моя мама та сестра теж, по тій же самій причині. Подруги ходили зазвичай у біжутерії й золота не мали, а його мама носила тільки обручку. Коли я запитала у чоловіка, звідки могло взятися це колечко, то він знизав плечима та пішов.
Я гарно відмила це кільце і раптом усвідомила, що точно десь раніше його бачила. Це не були здогадки, я точно пам’ятала, як бачила це колечко у когось на руці. Залишилось лише згадати у кого.
І раптом спогад сам зринув у моїй голові. Це було осінню. Ми з чоловіком, його друзями та їх дружинами поїхали на пікнік. Тоді всі жінки були залучені до приготування закусок, доки чоловіки розпалювали вогнище. І ось одна з них, Оля, ніби, показувала нам свій новий манікюр і це колечко було саме на її руці!
Вона ніколи не була у нас вдома, тому мені знадобилися секунди, щоб все зрозуміти.
– Зрадив мені з Олею? З дружиною свого друга? – запитала я, а він навіть не поглянув на мене, лише опустив голову.
– Можливо, але це нічого не означало – відповів він, я лише махнула головою на знак згоди й пішла збирати свої та дитячі речі. Останні місяці я постійно його шкодувала, думала, що він так затримується й втомлюється, бо робота важка. От і вияснилось, яка у нього робота, а все завдяки смороду з забитих труб…. Без них так і залишилася б наївною дурочкою.
