Моя мама працювала ревізором. Через її роботу нам довелося частенько переїздити з місця на місце. Поки я була малою, то жила в бабусі з дідусем. Коли ж настав час йти до школи, батьки забрали мене до себе. Кожен новий клас я зустрічала у новому місці з новим колективом. Було важко починати все спочатку та, схоже, маму мало цікавили мої проблеми.
Коли мені виповнилося 11 років мама народила вдруге. З’явилася у мене молодша сестра Ангеліна. Батьки у ній душі не чаяли. Виконували будь-які її забаганки, бігали перед нею на задніх лапках. Про моє існування ніхто тепер навіть не згадував. Хоча ні, обманюю, згадували, коли потрібно було приготувати їсти, скласти випрану білизну чи подивитися за сестрою.
Дякувати богу, що мені не довго довелося жити зі своїми рідними. Одразу після закінчення школи я вийшла заміж за хлопця із сусіднього двору. Мені на той момент виповнилося 17, а Олексію – 18 років. Через кілька місяців після нашого подружнього життя Льошу забрали в армію. Він гарно себе показав, тому йому запропонували закінчити навчання у військовому училищі. Нам надали кімнату у гуртожитку, як сімейній парі, і я подалася за чоловіком.
Родина про мене навіть не згадувала. Ніхто мені не телефонував, не питав, де я знаходжуся, як взагалі живу. Чесно кажучи, спершу мені було навіть образливо, що батьки так до мене ставляться, але згодом звикла. Добре, що Олексій мене кохає й ми разом, інше тепер немає значення.
Через декілька років ми назбирали на власну квартиру й переїхали жити окремо. Тільки життя стало налагоджуватися, як мені зателефонувала рідна сестра. Вперше за останні 5 років.
Виявляється у матері стався інсульт. Тепер за нею потрібен догляд, тому Ангеліна одразу згадала про мене. Почала вимагати, щоб я повернулася додому та дбала про матір. Залишати свого чоловіка й повертатися у дім, де про мене навіть не згадували, я не збиралася. Тим паче на той момент уже була вагітною.
Все одно “серце не камінь”, попередила Альошу, що поїду на вихідні матір провідаю.Тато зустрів мене зовсім неприязно. Коли я зайшла до мами, то замість привітання почула у свою адресу дуже багато неприємних слів. Це при тому, що матір бачила в якому я стані. Нічого не сказавши у свій захист, віддала гроші батьку й побігла звідти геть.
Мені ще довго було зле від цієї зустрічі з ріднею. Чоловік мене заспокоював та сказав, якщо вони стільки років не згадували про мене, то й мені забутися про них. Треба думати про нашу дитину.
