**Розірвана сторінка**
Оленко, а хто це з тобою на фото? Якийсь парубок у шкірянці! Володимир Коваль ткнув пальцем у пожовклу фотографію зі старого родинного альбому, обкладинка якого вже затерлася від часу.
Нова квартира Ковалів, куди вони переїхали тиждень тому, пахла свіжою фарбою, картоном від коробок і ваніллю з ароматизатора, який Марія поставила на підвіконня. У вітальні, заваленій коробками з посудом, книгами і старими ковдрами, стояв деревяний стіл, де їхня двадцятичотирирічна дочка Катря розглядала знайдений альбом. На світлині молода Олена у вишиванці, з довгою косою, посміхалася поруч із незнайомцем у шкіряній куртці, а позаду виднівся старий фонтан у парку. Володимир, у сірій сорочці з закатаними рукавами, насупився, його окуляри зісковзнули на ніс, а руки стиснулися в кулаки.
Олена, яка розбирала коробку з бабусиним сервізом, випросталася, спина хрумтнула. Її світле волосся, прорізане срібними нитками, було зібране в недбалий хвіст, а пил від коробок вкрив джинси та блакитну кофту.
Володю, серйозно? голос її звучав різко. Це ж сто років тому! Нащо витягувати старі фото?
Катря, у футболці з гуртожитку і джинсах, перегортала сторінки альбому, а її заручна сережка з камінчиком блищала під лампою. До весілля залишався місяць, і вона нервово крутила кільце на пальці.
Тату, ну годі, сказала вона. Мамо, розкажи, хто це, і все.
Володимир схрестив руки, голос його став вищим:
Розказати? Оленко, я цього хлопця вперше бачу! То колишній? Чому ніколи не згадувала?
Олена шпурнула на стіл ганчірку, пил піднявся, мов сніг.
Колишній?! Вовчику, ти зовсім з розуму зʼїхав! голос її дзвенів. Це моє минуле, а ти після тридцяти років шлюбу мені не віриш?
Катря схопила альбом:
Годі кричати! У мене весілля на носі, а ви тут сваритеся через якусь фотку!
Але вечір лише розпалив сварку. У вітальні, освітленій старим торшером, лунали гострі слова. Володимир пив чай із кружки «Найкращий тато», Олена з дзвоном ставила тарілки, а Катря марно намагалася відволіктися.
Я не дурень, гримнув Володимир. Ти ніколи не казала про цього хлопця! Що за таємниці?
Таємниці?! Олена червоная від злості. Може, і я спитаю, з ким ти до Києва їздив у 90-х?
Катря встала між ними:
Мамо, тату, стоп! Скажіть нормально, хто на фото, і все!
У запалі вона рвонула альбом, Володимир потягнув на себе і сторінка з тріском розірвалася.
Тиша. Олена схопилася за груди:
Катрусю Це був наш альбом. Наш із Сашком
Володимир опустився на стілець:
Чорт Вибач. Я перегнув.
Катря заплакала:
Це я винна
Наступного дня Олена пішла в парк, де колись зробили ту фотку. Фонтан ще працював, але слабше, ніж тридцять років тому. Вона згадала брата Сашка, який загинув у аварії, його сміх, його мрії стати художником
Тим часом Катря зустрілася з подругою Наталкою в кавʼярні.
Чого така сумна? Наталка зʼїла круасан. Весілля ж скоро!
Батьки сварилися через фото, зітхнула Катря. Тато думає, що в мами був роман
Поговори з мамою, порадила Наталка. Може, там зовсім не те, що він уявив.
Вдома Катря знайшла у шафі лист. «Якщо ви знайшли це, значить, я не наважилася розповісти. Людина на фото мій брат Сашко. Ми зробили світлину за місяць до його аварії. Він був моїм найкращим другом»
Мамо, тату! Катря вбігла до вітальні. Читайте!
Олена прочитала листа вголос, а потім розплакалася.
Я боялася, що буде боляче
Володимир обійняв її:
Вибач, я дурень Чому не сказала? Я ж знав Сашка, він мені машину лагодив!
Вони пили чай з яблучным пирогом і розповідали Катрі про Сашка як він жартував, малював, як вони з Оленою бігали в парку
За місяць на весіллі Катрі серед інших фото стояла і та стара світлина з Сашком. А одного вечора Олена сказала:
Цей альбом нас врятував. І Сашко теж. Він би вами пишався.
Володимир підняв кружку:
За родину. І за Сашка. Хай дивиться на нас.
Тепер та фотографія не була таємницею. Вона стала памʼяттю про те, як важливо довіряти, берегти близьких і не забувати тих, кого вже немає.
