Ой, дітки мої слухайте уважно, бо розповім вам, як буває, коли доля виносить тебе з рідного порогу, і ти опиняєшся серед чужих стін не від щастя, а від безвиході.
Колись я й сама вірила, що родина це твердиня. Що чоловік буде опорою, що в домі буде тепло не лише від батарей, а й від любові. Але вийшло інакше.
Жила собі у нас Оксана, дівчина працьовита, мов бджола. І на роботі встигала, і хату сяяла чистотою, і вечерю варила, і комуналку сплачувала. А її чоловік, Тарас, цілими днями лежав на дивані, занурений у свої ігри. Був колись робочим, а потім заявив, що начальник гнобитель, колектив отрута, і пішов. Обіцяв, що незабаром знайде щось гідне, але вже півроку те «незабаром» тягнеться, як дощовий серпень.
А ще у них у хаті жила його мати, Ганна Іванівна. Ох, язик у неї гостріший за серп. Що б Оксана не приготувала усе не так: то гречка пересолена, то молоко не свіже, то борщ без смаку, то вареники розварються. І завжди синочку свому підлещується: «Ти ж, Тарасику, не спіши на будь-яку роботу, ти в нас розумний, з дипломом!»
А Оксана тягла все на собі. І гроші заробляла, і їжу готувала, і кухню прибирала. Навіть чай з паляничками їм у вітальню носила, бо їм ліниво було з дивана встати.
Скільки разів вона благала Тараса хоч якусь тимчасову роботу знайти він у відповідь: «Не відволікай мене, я шукаю щось гідне.» А мати йому підкиває: «Не тисни на сина, він і так страждає.»
Ви думаєте, хтось її почув? Ой, ні У них своя правда була: вона працює значить, вистачає. А те, що вона від втоми ледве на ногах стоїть це дрібниці.
Я й сама колись так жила Памятаю, як тягла на собі все, а вдячності жодної. Спочатку думаєш ще трохи, і все зміниться. Потім що терпиш заради родини. А потім розумієш: терпиш заради тих, хто тобі навіть «дякую» не скаже.
Кажуть, я сама винувата, що опинилася в домі пристарілих. Може, і так. Бо не пішла раніше, коли ще були сили, не сказала «досить». Але терпіла, поки не знесилилася зовсім.
Ось і Оксана тоді зібрала свій мішок і пішла. Не знаю, куди саме, але знаю, чому. Бо втомилася бути кухаркою, прибиральницею, джерелом грошей, і ще й «невдахою» в очах тих, для кого працювала.
Отак, діти мої Бережіть себе. Бо якщо не ви ніхто про вас не подбає.
