У мертвому місті Жмеринка, де старі каштани кидали тіні на вузькі провулки, Тарас зі злістю думав: «Ну, давай, ще поплач!»
Вони під’їхали до дому. Оксана, його дружина, сиділа в машині, важко спираючись на дверцята. Тарас закатив очі: «Ох, зараз знову мені їй двері відчиняти». Але вона вже почала вилазити сама. Він зі злою досадою рвонув ручку, мало не збивши її з ніг.
— Обережніше, незграбна! — буркнув він, провівши її до квартири.
Заніс пакети, кинув їх біля порога, дочекався, поки Оксана, кульгаючи, дійде до кімнати, і випалив:
— Я пізно повернуся.
Розвернувся та пішов. Завів машину і почав безцільно їздити містом, щоб заглушити роздратування. Йому треба було відпочити, перепочити. Набрав другу з роботи, Віталіку. Той запросив у гості — тестувати нову гру. Тарас приїхав.
Слово за слово, за пивом, розмова стала особистою. Тарас викладав усе: як згас пристрасть, як побут засмоктав, як Оксана «довбає, виїдаючи мозок ложкою». Розповів про Маріанну з відділу продажів — молоденьку, легку, завжди з посмішкою. Вона то плече зачепить, то жарт підхопить. З нею забуваєш про проблеми.
Оксана
— Чому ми не їдемо у відпустку в липні? — запитала я, коли ми їхали додому.
Тарас вибухнув. Закричав, ударив по керму. Його обличчя спотворилося від злості. Я відвернулася до вікна, сльози пішли самі. Що я зробила не так? Просто запитала! Останнім часом він став нервовим, дригливим.
Подруга Наталка натякнула: «Може, у нього хто є?» Розповіла про свого чоловіка, Василя. Той теж змінився, коли з’явилася «одна на роботі». Молода, почала вії кидати, і Василь «поплив», став модно одягатися, сипати молодіжними словечками — «крінж», «рофл». Наталці мало сорому не стало, коли Василь перед друзями сина почав нести дурниці з цими «ха-ха» та «хі-хі». Синові теж було ніяково.
Зрештою Наталка не витримала. Влаштувала скандал, зібрала Василю валізу і відправила «на перевиховання» до його мами. Подзвонила свекрусі, пожартувала, що повертає «підлітка». Та з гумором відповіла: «Вези до дитбудинку, такий нам не потрібен. Або до жовтого будинку». Потім Василеві так дісталося від матері, що він швиденько «прозрів», став колишнім. Наталці полегшало.
З Тарасом так не вийде. Він інший. І я відчуваю — поки нікого нема. Але щось не так.
Тарас
Я сидів у Віталіка, а думки крутилися навколо Оксани. Що з нею стало? Куди поділася та легкість? Вона вічно в клопотах, причепилася з цим відпусткою… Згадав Маріанну — її дзвінкий сміх, як вона реготала над моїми жартами сьогодні в кафе після роботи.
І тут подзвонила Оксана. Попросила забрати її з роботи та заїхати в магазин. Усе настрВін взяв її за руку, і вони вийшли на вулицю, де каштани, немов вартові минулого, тихо шепотіли своїми листками про те, що справжнє кохання завжди знаходить шлях додому.
