Я працюю медичною сестрою у лікарні. За цією історією кохання слідкували всі відділення, всі лікарі та весь персонал. Дехто навіть жартував, що в них перед очима розігрується серіал. А й справді ця історія могла б легко потрапити на телеекрани й нікого не залишила б байдужим.
Почалося все понад пів року тому. Я тобі якраз була на зміні. Нам зателефонували зі швидкої допомоги й наказали готувати лікарів та персонал. Кілька машин везли важкопоранених під час автомобільної аварії, яка трапилася недалеко нашого міста. Спокійні відділення та сонні коридори перетворилися на розтурбовану мурашину купу. Всі кудись бігли.
Разом з іншими пасажирами автобуса. Який зіштовхнувся на трасі з вантажівкою привезли молоду дівчину. Вона якраз їхала складати екзамени. Поруч біля неї йшов хлопець. В нього явно був поламаний ніс та кілька значних синців, але він не звертав уваги й допомагав лікарям доправити її до реанімації. Дівчина була непритомна. Лише коли вона опинилася в руках лікарів, то він сів під дверима й схиливши голову на коліна почав плакати. Пізніше його також повели до лікаря.
Як потім ми дізналися, це був хлопець тієї дівчини. Після екзамену вони планували десь сходити відпочити та розважитись. Але все так повернулося. Бригада швидкої допомоги розповідала, що він допомагав всім пасажирам, які там були й нікого не підпускав до дівчини, яка залишалася в автобусі до приїзду лікарів. Й не дарма. Адже з її травмами спини її не можна було як не будь транспортувати.
Через кілька днів дівчину перевели з реанімації до відділення. Вердикт лікарів був невтішний. Вона сильно пошкодила спину й навряд чи зможе колись ходити. Весь цей час хлопець не виходив з лікарні. Він ледь тримався на ногах. Лікарю навіть довелося примусово направити його додому.
Коли дівчина прийшла до тями, то він сидів біля неї й тримав її за руку. Він підтримував її, коли лікарі повідомили їй діагноз. Навіть не давав медичним сестрам доглядати за нею. Все робив сам. Весь час, а це понад два місяців, поки дівчина лежала у лікарні хлопець кожного дня до неї приходив. Приносив квіти, їжу, фрукти. Розмовляв з нею та намагався підбадьорити.
А в мить, коли до палати привезли інвалідний візок то заспокоював її сльози. «Я ніколи її не покину. То й що, що вона в інвалідному візку. Я все одно її кохаю» – не раз кричав він у телефон коли стояв біля входу в лікарню. Батьки хлопця намагалися вмовити його покинути дівчину інваліда.
Закінчилася ця історія, а точніше остання що ми побачили, то це як дівчину перевозили з нашої лікарні до столичного інституту. Хлопець разом з батьками дівчини знайшли гроші та змогли домовитися зі спеціалістами про операцію, яка могла повернути дівчин до нормального життя.
Після тих подій ми довго все обговорювали, будували догадки. А тиждень тому до лікарні прийшов той самий хлопець. Під руки він вів дівчину, яка спираючись на паличку повільно пересувала ноги. Вони прийшли подякувати лікарям та бригаді швидкої допомоги, які вчасно зробили все можливе. Плакала вся лікарня, коли дивилася на їх кохання.
