Нещодавно у нас в родині виник к0нфлікт.
Якщо точніше, то з сестрою та батьком. Усе життя я проживаю одна, бо поки незаміжня та дітей не маю. Правда, у мене були одні довготривалі стосунки. Ми з одним чоловіком проживали 15 років. Але це нічим не закінчилось та ми розійшлися, бо один одному набридли. Добре, що це сталося мирно та без емоційних втрат. Спільних дітей у нас не було. Сталося так, що ми обоє з Віталієм не могли мати дітей та вдочерили чудову дівчинку. Їй на той момент було 5 років. Коли ми її вперше побачили, то відразу вирішили, що вона наша.
До тридцяти років я змогла назбирати на трикімнатну квартиру. Трохи їздила на полуницю в Польщу, згодом знайшла хорошу роботу та відкладала.
Моя сестра Тамара зовсім була на мене не схожа. У неї було двоє дітей, але вона особливо ними не займалася. В її думках не було такого, що потрібно дати дітям хорошу освіту чи придбати житло, сестра жила одним днем. Вона дуже любила посиденьки з подругами та витрачати гроші свого чоловіка на себе. Інколи приводила дітей до мене, щоб мати змогу десь погуляти. Але в родині усі любили більше Тамару та не дозволяли мені вчити сестру уму-розуму тим більше, що я була незаміжня та мені всі цим дружно тикали, мовляв, сама створи повноцінну сім’ю, тоді й сестру можеш вчити.
В минулому місяці у мене вдома ми святкували мій ювілей. 60 років. Зібралося багато гостей: рідні та друзі. Ми чудово проводили час в душевній компанії та Тамара перебрала з алкоголем. Відповідно, у неї розв’язався язик та вона сказала:
– То коли ти свою квартиру перепишеш на моїх дітей?
Я ледь не подавилася.
– Не зрозуміла. А з чого ти взяла, що я буду переписувати свою квартиру на твоїх дітей? – моєму обуренню не було меж, – я не заставляла тебе народжувати стільки дітей та й у мене є спадкоємець.
Чому я маю віддавати своє майно її дітям? Такої нахабності від сестри я не очікувала. Все, що в мене є дістанеться моїй названій доньці.
Але це ще не найгірше – батько підтримав Тамару! Вони в один голос говорили, що моя названа донька не заслуговує отримати цю квартиру, бо діти Тамари мені є кровно ближчими. А я не довго думаючи написала заповіт на доньку.
Не розумію таких людей, раз ми родичі то можна претендувати на моє майно? Чудово влаштувалися: наробити дітей, гуляти все життя та ще й задарма отримати квартиру, на яку я сама заробила важкою працею. А самим заробити не варіант? Звичайно, простіше ж нажитися на чужому майні.
Та й чому підіймати таку тему поки я ще така молода та вмирати не збираюся? Дивно, що їх це турбує зараз. Та добре, що це питання виникло зараз та я вжила всі необхідні міри. Важко уявити, що було б після того, як мене не стало, та вони б горлянку один одному поперегризали за цю квартиру і моя названа донька залишилася б ні з чим.
Мій адвокат сказав, що до нього ще в такому молодому віці ніхто не звертався, я перша, але що поробиш з такими родичами.
