З Веронікою ми дружили ще зі студентських років. Після випускного перший час підтримували зв’язок, а потім все якось закрутилося, завертілося, що й часу на дзвінок не знаходили. Я здивувалася, коли Ніка написала мені смс-ку, з проханням зустрітися.
У колишньої подруги справжня радість – вона виходить заміж й хотіла особисто вручити мені запрошення на весілля. Я дійсно щиро раділа за неї й обіцяла прийти. Купила красиву сукню, зробила макіяж, записалася на зачіску. Я знала, що на святі буде багато наших спільних знайомих, тож хотіла мати красивий вигляд.
Без приниження не обійшлося. Мене посадили за столик не із нашими одногрупниками, а самотніми людьми. В основному там сиділи підлітки чи старенькі бабусі. Невже це такий жорстокий спосіб тицьнути мене носом: «Ось бачиш, ти досі не заміжня!»
Коли поруч зі мною сів солідний чоловік в красивому костюмі – аж від серця відлягло. Я не одна така. Віктор Ігоревич виявився начальником Вероніки. Він був директором готелю й не знав потребу у грошах. У подарунок молодятам вручив путівки на курорт за кордоном. «Такий хороший чоловік і без пари» – подумала я, а він ніби мої думки прочитав.
Весь вечір ми провели разом. Багато розмовляли, танцювали, я розслабилася й просто насолоджувалася компанією приємного чоловіка. Наприкінці вечора Віктор Ігоревич запропонував мене підвезти, причини не було. Він попросив мій номер телефону й ми почали спілкуватися.
Зустрічалися майже кожного дня. Кавалер не шкодував на мене грошей, а я цінувала його турботу та прояви уваги. Зовсім скоро статус нареченої перейшов до мене. Зателефонувала до Вероніки й домовилася про зустріч.
-Ти не повіриш, але твій букет спрацював. Я ніколи не вірила у цю прикмету, але ось хочу запросити тебе на своє весілля.
Очікувала, що подруга порадіє разом зі мною, а вона розсердилася:
-То он яка ти! Вся з себе така неприступна, тихенька скромна монашка, а коли побачила папіка з товстим гаманцем, то одразу перевзулася.
-Про що це ти таке говориш?
-Та Віктор Ігоревич старший за тебе на 16 років. Ти йому в дочки годишся, яка любов?
Я не збиралася слухати ці бридкі обвинувачення. Лишила запрошення на столі й пішла на вихід. Невже людям дійсно важко повірити у щирість почуттів закоханої пари, чому все завжди має зводитися до матеріальної вигоди?
