Я завжди ставилася до сім’ї свого колишнього чоловіка з повагою і шаною, навіть після того, що він мені зробив. Бо батьки його не винні, що їх син зрадник і бабій.
Після чотирьох років шлюбу Петро загуляв і зрадив мені зі своєю колегою по роботі. Дізналася я про це від тієї жінки. Напевно, якби вона мені не подзвонила, Петро б ніколи не признався в цьому. Після цього я одразу ж подала на розлучення. А Петро не був проти, він одразу ж побіг після цього до своєї коханки.
Хоч я не хотіла більше нічого спільного мати з його сім’єю, але розірвати усі зв’язки не вдалося. Ми познайомилися завдяки Стефі. Вона — рідна сестра Петра і моя близька подруга, з якою я разом працюю. Лишати роботу й викреслювати з життя свою подругу я не хотіла. Адже це не її вина, не вона повинна віддуватися за дії брата. Тому ми з нею продовжили спілкування, щоправда, у нас була домовленість, не підіймати тему моїх з Петром стосунків.
Так пройшов цілий рік після розлучення. Ми зі Стефою працювали в одному офісі, ділилися усім, ходили разом гуляти, як у старі часи, ще до заміжжя. Моє життя ніби почалося заново. Я знову робила все те, що мені не дозволяв робити Петро. Ніхто мені не вказував, не дорікав, не читав моралі. Напевно, вийти заміж у 19 років було помилкою і ми з Петром обоє не були готові до цього шлюбу.
На одних вихідних я поїхала до батьків в село. В той день дуже сильна гроза розлилася. Недалеко від батьківської хати я побачила на зупинці жінку. Вона стояла і ніби вичікувала когось, виглядаючи то вправо, то вліво. Я зупинила машину й впізнала у ній мамину сусідку. Запитала її, куди вона зібралася в таку негоду. Тітка Марина крикнула мені, що потрапила під дощ і чекає, поки син по неї з парасолею вийде. Вона їхала з міста. Я запропонувала її відвезти додому. А тітка Марина з радістю погодилася й застрибнула в мою машину. А синові подзвонила, щоб вертався додому.
Вже в неї біля брами нас зустрів Назар, її син, а мій колишній однокласник. Я так давно його не бачила, він виїхав за кордон, як тільки школу закінчив. Він побачив мене, впізнав і разом з тіткою закликали мене ввечері на каву. І я погодилася прийти.
Ми так наговорилися з Назаром! Все наше минуле згадали, Назар згадав, як всі шкільні роки був таємно в мене закоханий. Потім ми обмінялися номерами та, якось само собою вийшло, що почали спілкуватися ледь не кожного дня. А невдовзі Назар запропонував мені зустрічатися.
Розповісти про це Стефі нагоди не було, бо все дуже швидко розвивалося. Але одного дня вона подзвонила мені й попросила допомоги. Її та маму треба було відвезти до лікаря. Я погодилася, хоча не дуже хотіла бачитися з колишньою свекрухою.
Коли вони сіли в машину, мама Таня почала охати й ахати про те, як вона сумує за тим часом, коли я була її невісткою, як вона хоче, щоб все було як раніше. Потім вона почала натякати, щоб я пробачила Петру, бо він нібито усвідомив свою провину і зараз про все шкодує. Але я сказала їй, що у мене є кохана людина і я не хочу повертатися до Петра. На що почула таку нісенітницю у свою сторону:
— То ось яка ти!? Я думала, що ти пристойна дівчина, а ти як тільки розлучилася, одразу на першого ліпшого скочила? Ти певно й у шлюбі з Петею собі дозволяла з іншими чоловіками крутити романи. Хіба ти не пам’ятаєш тієї присяги, яку давала йому?
— Я не зрозуміла, а що ви від мене чекали? Ви думали, що я весь цей час буду сидіти й плакати за Петром? Та ні, треба забувати про минуле й жити далі. Тим більше ми розлучені вже!
Подруга намагалася заспокоїти маму, але я почула про себе ще багато різних непристойностей. В цю ж мить я різко загальмувала й попросила їх вийти з машини.
Настав чудовий час обірвати всі стосунки з цією сім’єю. Це ж треба наглість таку мати, ще мені дорікати, що я не закрила очі на зраду й посміла знову закохатися.
