«І що, він тепер з нами жити буде?» запитав Ігор у дружини, дивлячись на сина…
Віра Іванівна повернулася додому й здивувалася, побачивши Богдана. Уже другий рік Богдан жив окремо з дружиною, навідувався до батьків раз чи двічі на місяць, і то тільки на свята чи вихідні. А тут середина робочого тижня.
Щось трапилося? замість привітання спитала Віра Іванівна.
А ти що, не рада мене бачити? спробував жартувати Богдан, але, наткнувшись на суворий мамин погляд, відповів: Я пішов від Катерини…
Як це пішов? строго перепитала вона.
Віра Іванівна завжди була жорсткого характеру й жарти не надто любила, робота наклала свій слід усе життя працювала у виправній установі для неповнолітніх.
Ну… ми посварилися, промимрив Богдан, намагаючись показати, що ділитися подробицями зараз не хоче.
І що тепер? глянула прямо у вічі синові: Ти що, будеш до мене щоразу тікати після сварки з дружиною?
Ми розлучаємося! випалив Богдан.
Віра Іванівна не відводила погляду, давала зрозуміти: пояснюй! Богдан тяжко зітхнув:
Вона хотіла, щоб я більше допомагав удома, а я й так із роботи ледве приходжу.
А ти що, руки втомив допомогти жінці? не підтримала його мати.
Вона мені теж так сказала. А я заявив, що жінка берегиня домашнього вогнища, то вона повинна все робити.
І де ти ті дурниці нахапався? вже роздратовано кинула мати.
Їй самій хотілося після зміни прийняти душ, повечеряти з чоловіком на спокої, а не вислуховувати ці патріархальні вигадки. З чоловіком усе життя на рівних працювали й вдома разом поралися, й дітей виховували, і ніколи не чули пригод про «мужчину в хаті». А тут з’явився, наче якийсь князь!
Я ТЕБЕ запитую! голосно крикнула Віра Іванівна, так що Богдан мало не сполотнів, Де ти це почув? Ти що, втомився «мамонта» добувати? Ви обоє на роботі, обоє працюєте то й удома все разом тягніть. А пропонував дружині кинути роботу й лишитися господаркою? Ні? То й нічого себе коронувати! Ти хоч бачив, щоб ми з твоїм батьком сварилися через хатні справи? А все тому, що маємо розумницю разом все робимо.
У цей час з роботи повернувся Ігор, і, побачивши сина, здивовано спитав:
Щось серйозне сталося?
«Навіть питають однаково», промайнуло в голові Богдана, а вслух відповів:
Ми з Катериною розлучаємося…
Ну то дурний, коротко кинув Ігор і поніс пакет із продуктами на кухню.
Ігоре, наш син ще той горобець, сказала Віра Іванівна чоловікові, й переповіла причину сварки.
І що, він тепер у нас житиме? запитав Ігор у дружини, а потім звернувся до сина:
Знаєш, що слово «чоловік» означає співучасник? Бо сімейний віз треба тягнути вдвох, як пара волів. Якщо один тягне менше, другий змушений докладати більше. Так чи інакше, а закінчується це погано або один надломиться, або віз розвалиться.
Богдан задумався образа на Катерину ще не відпускала до кінця. Він сподівався, що батьки його підтримають, а вони, виходить, усією душею стали навпроти. Далі батьки обговорювали Богдана, зовсім не зважаючи на його присутність. Ігор почав розкладати харчі, Віра Іванівна розставляла їх по шафках показували всім своїм виглядом, що Богдан тут зайвий, і няньчитись з ним вони точно не збираються.
Богдан дивився, як батьки ладнали між собою, не стримуючи усмішки й ласки. Жорсткі на роботі, прямо зайченята вдома.
Ну, і чого ти стоїш? Іди і мирися з дружиною! суворо наказав Ігор. Викинь з голови ті забобони хто кому що винен! Треба берегти і допомагати одне одному. Ось і вся наука. Ми з мамою йдемо своїм шляхом, а ти своїм.
Богдан вийшов із квартири розгублений зовсім не такої зустрічі сподівався. Образа на Катерину кудись і поділася, він визнав і сам винен, таку дурницю роздмухав. Але зрозумів одне: хоче мати ту саму теплу, дружну сімю, як у батьків.
