Я сиділа на кухні, ліпила вареники й чекала чоловіка з роботи. Діти були в мами, тому у квартирі було незвично тихо. Раптом хтось подзвонив у двері. Відчинивши, я побачила на порозі свою давню подругу. Марина ніколи тактовністю й вихованістю не вирізнялася. Та й назвати нас подругами важко. Вона безцеремонно зайшла у квартиру зі словами:
— Ой, нарешті знайшла твою квартиру. А, привіт, до речі. Ти де пропала? Не пишеш, не дзвониш. Вже зовсім забула свою подругу.
Перше, що я помітила — вона взута завалилася до вітальні. Але перед тим не полінилася обійти всю мою квартиру. Заглянула навіть в шафу.
— Ти хоча б попередила, що приїдеш, я б підготувалася, — сказала я їй, а про себе подумала, що просто б знала, що не треба нікому відчиняти двері.
— Я не просто так приїхала. Донька моя поступила цього року. Уявляєш, радість яка! Так ось, ми думали, що вона буде жити в гуртожитку. Але ти собі навіть не уявляєш, які там умови! Упаси Боже, щоб я дитину свою там залишила. І сусідка її якась дивна, не виглядає надійною.
— Ну і, до чого ти це все ведеш?
— Вона могла б тут жити. В тебе місця вдосталь. Кави мені завари, будь ласка, з двома ложками цукру.
— Немає кави. І чаю теж немає. Чому ти вирішила, що донька твоя тут жити може?
— Ну як, ми ж подруги, ціле дитинство дружили. Чи ти вже забула, що я для тебе зробила?
— Ти про той випадок, коли ти мені підкинула свою пачку сигарет і підставила перед батьками? Чи може, коли через тебе мене вигнали з екзамену в 11 класі? Ой ні, я тебе прошу, тільки не згадуй той інцидент з собакою. Як би ти її не дражнила, то вона би не накинулася на мене.
— Ну але я ж тебе захистила тоді, виручила. Ось і ти мені допоможеш, ми ж давні подруги!
— Оренда квартири 5 тис. в місяць + частина комуналки на ній + їжу собі сама буде купляти й готувати. Ну і ми ще вкладемо договір, де усі нюанси пропишемо. І це ще, як для подруги розцінки.
— То ти хочеш з мене такі гроші здерти? Звідки я тобі їх маю взяти? Якби я мала такі кошти, я б до тебе не прийшла, а зняла своїй дитині окрему квартиру!
— А я на благодійника схожа, чи що? В мене тут не студентський гуртожиток, я живу з чоловіком і двома дітьми. Чи ти як собі уявляєш, я маю доньку твою в себе поселити, вона буде користуватися моїми речами, продуктами, а я тобі вдячна за таке чудо ще маю бути? Жіночко, спустися на землю, нема дурних. Прошу, на вихід.
Марина ще кілька хвилин стояла на порозі й кричала про те, що я до неї навіть не думала дзвонити, коли мені щось треба буде. А я й не збиралася. Вона — остання людина, до якої я по допомогу звернуся. Такі як Марина, гірше ворога.
Врешті-решт, я випровадила її з квартири. Добре, що чоловік цього не бачив. Я йому й не розповіла, бо він би тільки роздратувався.
Але наглість людська немає меж. Це ж треба, вона звикла на чужому жити й думала, що всі це терпіти будуть. Вона така ще з самого дитинства, анітрохи не змінилася!
