На окраїні маленького села біля лісу стояла поодинока хатинка. З неї вийшла старенька зажурена жіночка, її звали Мотря. Вона ще пам’ятала той час, коли був живий чоловік й у домі постійно лунав дзвінкий дитячий сміх. Олекса й Олеся швидко повиростали, Мотря й не зчулася коли. Шкода, що чоловік не дожив до цього часу.
Першим батьківський дім вирішив покинути Олекса. Видний собою, дужий хлопець подобався усім сільським дівчатам. Попри таку популярність, серце парубка залишалося вільним, допоки в нього не закохалася Меланія. Дівчина була з багатої родини, мала добре придане, тож матір одразу благословила сина на шлюб й наказала негайно закликати сватів. Хлопець не пручався, зробив так, як веліла матір.
Не минуло й року, як про свій намір створити сім’ю сповістила молодша Олеся. Вона довго не наважувалася розповісти матері про свого коханого. Іван був сиротою, жив як міг. Крім цього уже одружувався, але його дружина втекла з коханцем до міста, покинувши на Івана маленьку донечку. Як тільки про це почула Мотря, одразу заборонила дочці виходити за нього.
–Навіть на поріг не пущу! Ти смерті моєї захотіла? Чи не знаєш як самій сорому набратися? – гнівно сварила Олесю матір.
Дочка не була спокійної вдачі, як старший брат, наполеглива й вперта – саме так можна було про неї сказати. Жертвувати своїм жіночим щастям заради примх матері, вона не збиралася. Іван її суджений! Чим більше матір забороняла, тим сильніше Олеся прагнула втекти з дому.
Так і сталося. Після останньої сварки з матір’ю, яка привела до їх хати Михайла свататися до неї, Олеся пішла з дому до Івана.
Вперше за все своє життя Мотря залишилася самотньою. Спершу її навідував син з невісткою, але потім у них випала можливість переїхати у місто. Жінка залишилася сама самотою в пустій хатині. Сусідів не було, тож і поговорити навіть не було з ким.
Усе село готувалося святкувати Пасху. Готували смачні страви, пекли паски, красили крашанки. Тільки для Мотрі й свято не свято. Змарніла вона, злягла й не мала сили навіть яєць відварити. Прилягла на ліжко й гірко заплакала.
Раптом вхідні двері відчинилися й на порозі стара мати побачила свою доньку Олесю з чоловіком й двома дітками.
-Христос Воскрес! – лагідно привіталася донька й підійшла до ліжка обійняти матір.
-Воістину Воскрес, моя люба донечко! – жінка підвелася й стала вітати у своєму домі рідних.
Того дня у маленькій поодинокій хатинці біля лісу, що стояла на окраїні села знову лунав дзвінкий дитячий сміх. Мотря вперше за останні кілька років почувала себе щасливою.
