Нещодавно я вийшла заміж. Чоловік у мене хороший, та й живемо ми гарно. Одружилися по любові, тому і погляди на життя у нас однакові.
З моменту нашого одруження ми почали планувати дітей. Та й вік нас вже піджимав. Тому, після півроку марних старань ми таки звернулися за допомогою до лікарів.
От тільки їхні слова були не втішними. Нам з чоловіком потрібно було пройти курс штучного запліднення, через ряд деяких відхилень, як в його організмі, так і в моєму.
Ввечері, коли я повідомила це чоловіку – я вже знала весь хід своїх дій в подальшому. Та й він мене підтримав.
Сестра мого чоловіка з дитинства хворіє на цукровий діабет, тому виносити та народити здорову дитину їй не судилося.
Я ж придумала, що якщо нам будуть проводити операцію з підсадження в мій організм моєї штучно заплідненої клітини, то таку ж процедуру може пройти і сестра мого чоловіка. А я виношу за одну вагітність двох діточок.
Не знаю чи я вчинила правильно, але в той момент мені дуже хотілося зробити добру справу. Адже так і я, і вона відчуємо щастя материнства.
Того ж вечора, точніше пізньої ночі ми поїхали з чоловіком до його сестри. Марія була приголомшена моєю ідеєю. Вона вийшла з своїм чоловіком до сусідньої кімнати, доки ми на кухні пили чай, а повернулася вся в сльозах.
Вони і очікувати не могли, що ми самі запропонуємо їм таке. Грошей на сурогатну маму у них не було, тож спільна дитина була для них недосяжною мрією.
Вагітність та пологи мені далися дуже важко. Ми з дітками майже три місяці провели у лікарняних стінах. Я вже й не знала, чи не взяла на себе в той вечір забагато.
Адже я сама прирекла свою дитину на передчасне народження. Проте тим самим подарувала щастя сестрі чоловіка.
Марія була на сьомому небі від щастя. Вона кожного дня телефонувала до мене і дякувала мені за те, що я зробила для них з чоловіком.
Саме в ці моменти я починала плакати. Навіть не знаю чому. А тим часом моя донечка дарувала мені таке ж щастя, як Марії її донька.
І знаєте, я не уявляю свого життя без свого маленького карапуза. Донечка для мене – це цілий світ. Думаю, що Марія відчуває те саме, дивлячись у ці бездонні оченята.
