Коли я вирішила розлучитися зі своїм чоловіком, мене ніхто не зрозумів. Всі навколо питали чому я це роблю. Єдиною причиною на думку оточення була зрада або постійні образи. Та й то були такі, що терпіли й це.
– Часом чоловік може зав _давати емоційно, – пояснювала я, але ніхто мене не розумів.
– От твій батько постійно мене пр _инижував, але ж я не розлучилася з ним через це, – постійно відповідала мені мама.
– Я не ти та не хочу такого життя.
– А чим ти краща від мене? Думаєш, кращого знайдеш? Всі вони однакові. Якщо приносять додому хоч якусь копійку, то вважають себе ледве не божеством.
І такі розмови я чую постійно.
Зараз мені вже сорок один рік. Дітей у нас з Олегом не було і слава Богу. Поки ми ще були неодружені він був шовковий, дарував мені подарунки, говорив компліменти та обіцяв мені краще майбутнє. Але як тільки я стала його законною дружиною, на мене посипався шквал критики та образ. Кожне моє досягнення вмить знецінювалося, якщо я намагалася якось за собою доглядати, він казав, що мене вже нічого не виправить. Часом я навіть вірила йому, а потім підходила до дзеркала та розуміла, що зі мною все нормально.
Я вирішила, що так тривати далі не може, але мене стримували обставини. На той момент ми виплачували іпотеку та й мені не було куди йти.
Коли чоловіки задивлялися на мене на вулиці, я не вірила, що можу когось цікавити. Та раптом у мене завівся службовий роман. Олександр був повною протилежністю Олега. Він говорив мені приємні слова та старався мені допомогти. Я спочатку сприймала таку допомогу неохоче, але згодом повірила, що я заслуговую на таке ставлення. Чим далі, тим більше я розумію якою падлюкою є мій чоловік.
Ми з Олександром почали зустрічатися та я вирішила покінчити з цим ненависним шлюбом. Крім того, Олег дізнався про мою зраду. Він був дуже розгніваний та вирішив знову утримати мене біля себе приниженнями:
– Той чоловік награється тобою та покине, піде до молодої, а ти вже стара та нікому не потрібна. Хто терпітиме тебе крім мене? Твій коханець рано чи пізно побачить якою ти є насправді та розчарується.
Я почала плакати, а це ще більше стимулювало чоловіка ображати мене. Він продовжив:
– Ти думаєш, що у вас кохання, а насправді ти доступна, легка здобич. Тебе ж не потрібно довго завойовувати, він сказав тобі те, що ти хотіла почути та все – ти уже в нього в кишені.
Олег, мама, сестра, знайомі – всі переконували мене залишитися з чоловіком, який здійснює наді мною емоційну наругу. Вони звикли так жити та не бачать альтернативи у своєму житті. Вважають, що я не заслуговую хорошого ставлення до себе.
Лише зараз я зрозуміла, що досить довго жила в ілюзії. Чим далі, тим важче мені буде виплутуватися з цієї павутини. Попереду у мене ще багато роботи над собою та у мене немає іншого виходу, як її розпочати. Залишити все так як є я вже не зможу. Якби я не була готова до цих змін, то на моєму шляху не трапився б Олександр та не показав би мені що можна жити інакше. Проте це зовсім не означає, що я бачу в ньому порятунок, тепер я розумію, що лише я несу відповідальність за своє життя.
